Стислий переказ твору «Щоденник» Олександр Довженко


Рейтинг скороченого переказу 4.53 на основі 17 голосів


1943р.

Жовтень

У кінці місяця автор приїжджає до Москви зі своєю матір’ю. Тут отримує тяжку звістку: Сталіну не сподобалась «Україна в огні». Довженко виснажливо для себе переживає цей удар. Йому нелегко від усвідомлення того, що «Україна в огні» — це прихована правда про український народ і його біду.

***

Батько, помираючи в Києві, уже втратив віру у перемогу. Він вважав, що Україна навіки загинула разом зі своїм народом. Без надії і у тяжких муках залишив життя у вісімдесят років, не зазнавши ані щастя, ані радості. Батькове життя було цілим романом, заповненого історичним смутком і жалем.

Листопад

На початку останнього місяця осені Довженко вирішує написати роман про народ. «Не про двічі героїв чи тричі зрадників», а про звичайних простих людей, які після війни повернулися на руїну.

***

Україна постраждала зі своєю культурою, господарством, так, як жодна інша в світі. Зруйновані бібліотеки, школи, інститути. Не залишилось майже вчених й митців.

Грудень

Занотував від матері десять колядок і п’ять старих нових пісень, які вона наспівувала. Приємно було записувати. Батькові завжди подобався старечий материн спів, під нього він поринав у спогади про молоді роки.

***

Автор починає правити «Україну в огні», подумки звинувачуючи редакцію за поспіх з «пропозицією друкуватися». І як він тільки міг погодитися з нею?!

1944 рік

Січень

Новий рік зустрів у компанії старого російського генерала О.О.Ігнатьєва і його дружини. Час, проведений з ними, згадує з почуттям вдячності.

***

З приємністю йде робота над сценарієм «Мічурін». Тут втілено руську тему, але автор сподівається, що йому не заборонять працювати, повісивши черговий ярлик «націоналіста».

В чому злочин націоналізму? У любові до свого народу? Та й взагалі, історія про мученика-борця, «Мічурін», набагато більше б розказала радянській публіці, ніж, наприклад, жорстокі військові стрічки.

Лютий

Єдиний запис, у якому автор повідомляє про поступове завершення роботи над «Мічуріним».

Березень

N. привозить з Києва новину: Довженка знято з посади художнього керівника студії.

Годі вже замолювати гріх перед Сталіним! Письменник хоче довести Вождю, що є митцем. Він мусить опанувати себе і написати сценарій, який би був гідним величезного тягаря його народу у період Другої світової війни.

Квітень

Нехай війна була страхітливою і жорстокою, її визначальна роль для українського народу не підлягає сумніву, адже в цьому хаосі усі українські землі об’єдналися. Народ крокує вперед.

***

Вся Росія сьогодні їде на бабі. Те, на що вона виявилась здатною, досі усі не можуть збагнути. Складно збагнути і наступ радянського війська - це більше, ніж чудо.

Чим вирізняється бруда неочесана російська людина? Бажанням перебудувати світ.

***

Відвідав вечір творчості Чапліна, переглянув його ранню картину «Золотая лихорадка». На наступний день телефонує главковерх кіно, повідомляє, що з радістю приймає його сценарій «Жизнь в цвету», щоправда робить поправку, забираючи сцену про царів.

***

На думку Довженка, «Повість полум’яних літ» не повинна стати тривіальним побутовим реалістичним оповіданням на екрані. Потрібно взяти від реалізму усе «високе» і вкласти його в вуста персонажів.

Червень

Автор переживає, «жахливі речі» творяться в ньому. Він відчуває, що в його голові неначе обірвались усі зв'язки, йому здається, що читач не любить його, не хоче читати і не довіряє.

Липень

Матір наворожила на світових картах перемогу радянському люду. Смішно бачити Олександрові Петровичу її радість. Вона слідкує за всіма літаками,

забраними містами, українськими чи білоруськими і усім серцем бажає звільнити від німецького ворога пограбовану нещасну і нещасливу землю.

1945 рік

Січень

Всеперемагаючий гнів слов’янина зіткнувся з холодним методом злочинного німця, підкоряючись самому життєвому інстинкту. Планетарне божевілля стає повністю очевидним, коли письменник переглядає з два десятки коробок німецької, радянської, англійської і американської кінохроніки підряд.

Березень

Переглядав випуск «Од Вісли до Одера», спостерігав сцени кривавих боїв у Познані, у яких люди били німців «як собак, чим попало». Вважає це «потрясаючою картиною епохи».

Квітень

Запис, присвячений п’ятнадцятим роковинам смерті Володимира Маяковського. Пригадує, як за день до самогубства сидів з ним у садку, обоє у тяжкому душевному стані з різних причин, як поет запрошував його, автора, на наступний день «порадитись, організувати хоча б невелику групу на захист діячів мистецтва» і як дізнався страшну новину згодом.

Червень

Автор поринає у спогади про власну родину. Згадує, що насміх одне над одним і над самим собою завжди був основною рисою характеру його прізвища. Любили сміятися у добрі і в горі, дрaжнити одне одного, гострити. І все ж сліз їм на долю випало більше, ніж сміху.

***

Велика подія трапилась в історії українського народу в суботу, 30 червня 1945 року. Уперше, після тисячі років, він об’єднався у єдину сім’ю. Здійснилась мрія століть. Щасти тобі, доле! Хай розумними і сумлінними будуть керівники твої!

Липень

За все життя автор не побачив жодної зі своїх картин у відомому кінотеатрі, на справді великому екрані. Його пронизує туга, коли находять думки про те, що картина зовсім не така, якою він планував її створити, недосконала і недороблена. Це стало одним із нещасть його життя.

***

Виступав з «Повістю полум’яних літ» на сценарній студії, це пам’ятний день. Помітив, і скільки ще над нею треба працювати, читаючи, замислився і над своїм невмінням писати. Складно відкрити душу, точно і ясно передавати власні думки.

Та й потім, якою буде доля твору?...

Серпень

З великим задоволенням читав Олександр Петрович сторінки меморандуму Берлінської конференції. Його пронизує гордість за те що Союз отримав роль світової держави, а народ став героєм і переможцем у значній війні.

***

На думку автора, він належить не одній лише Україні. Довженко належить людству, як художник, йому і служить. Мистецтво його — мистецтво всесвітнє.

***

Світова війна закінчилась, а людство досі під загрозою — винайдена атомна бомба. Розірвавши атом, люди вчинили великий гріх. Тисячі людей ламають голови, намагаючись зрозуміти, що собою являє і якими страшними можливостями наділяє цей винахід свого власника.

***

Автор задумується про написання комедії. Кинувши в цей день «Повість полум’яних літ», витратив на задум декілька годин, але усе, що встиг зробити — лише придумати назву «Молода кров» і поперебирати дійових осіб.

З чого це? Що сталося? Невже висохла уява, погасла пристрасть? Як б він хотів все ж таки написати комедію, бо заради цього і прийшов у кіно!

Вересень

Крамар Трумен заявляє про небезпеку, хизуючись атомною бомбою у кишені. Чого йому боятися? Можливо лише того, що така бомба з’явиться і в СРСР.

Автор потребує роботи... і трохи радості, але як він може радіти, якщо люди навколо живуть у злиднях? Письменникові соромно, ніби в бідності людей, в тому, що вони не мають змоги нормально одягатися, відпочити і вічно незадоволені є його вина. Неначе він дурить їх, бреше, витягаючи з них жили. Ніби саме він залишив їх без свят, спокою, забрав лагідну вдачу і приніс їм нещастя. Чи заслуговують вони на таке?! Герої вони чи ні? Герої.

***

Цієї ночі снилось авторові, що є Бог. Що покликав Творець його до себе, наказав ангелам звільнити душу від печалі та смутку і дав йому право обрати собі інший талант.

Довженко попросив музики...

І став він композитором. Все, що знав і відчував, все, чим володів його дух, — усе перетворилось у звуки. Він розчинився на мільярди звуків у найвищій сфері своєї підсвідомості і написав, не боючись, без слизу та солодких прикрас, всю правду для людей, яких цінує найбільше.

Жовтень

«Повість полум’яних літ» злякала керівництво. N., прочитав, але уникає розмови. N.N., теж ознайомився, прийняв, але не висловлює своєї думки, заявляючи про складність повісті. Письменник роздумує над тим, щоб надіслати її Сталіну і попросити дати хоча б якийсь знак, бо так він жити більше не в змозі.

З України ні новини.

***

Не кінемaтографія зараз є основним орієнтиром авторового життя. Довженко уже не має фізичних сил, аби займатися нею. Він створив так мало кінофільмів, вибивши на це цвіт свого життя! Як би йому хотілось померти, встигши написати хоча б одну-єдину книгу про рідний народ. Довженко б написав її так, щоб вона стояла на столі кожного українуя, щоб приносила втіху та відпочинок, щоб давала добру пораду тому, хто її потребує. Сьогодні свято Жовтня. Вечір, відблиски салютів. Вулиця заметена снігом. Починається холодна пора. Чи діждеться тепла по зимі?

***

Сьогодні відчуло авторове серце, що все ж випало йому на долю створити велику книгу. Її історія почалася ще у 1928 році певними деталями у ненаписаному «Царі», який Довженко вважав своїм найкращим нездійсненним сценарієм. Зароджувалась вже і в уривках «Міри життя», у діалогах, у сентенціях, в його неперервному прагненні до поєднання.

Від цього для Олександр Петрович зарікається оберігати себе від «лихого ока» та від «нерозумного слова». Мінімальну долю часу він приділятиме брудові політики. В останній житиме лише сталінськими інтегральними засадами розуміння. Усю свою силу та весь розум звільнить від мізерного, звичайного.

***

Все, що Довженко записав про народ і літературу, повинно стати частиною твору. І те, що призначене для «Молодої крові», і для «Міри життя». Наприклад, переопрацьований діалог Скидана с Верещакою.

На авторове переконання, його рівень у політиці невисокий і багатьох речей він ще не здатен осмислити. Чому ось люди не люблять працю?! Чому потрібні газети, щоб їх підняти? Та й чому саму працю розглядають як щось виняткове, якщо є звичайним ділом?

Він впевнений, що не треба мати у собі якостей героя, аби трудитись! Труд приносить радість і спокій, а на геройство не кожен здатен.

Ще помітив, що у книжках образи пролетарів можна подавати виключно з позитивної сторони. Не дай Боже показати шахрая, трутня чи пройдисвіта! Нема. Увесь реалізм став настільки лояльним до їх образу, що краще вже автор приєднається до нього і піде далі.

Мучить Довженка і те, що невесело стало жити в селі. Неначе хтось прокляв, закляв чи зневажив працю! Чому люди розбігаються з села?

***

Було б чудово вставити в роман «Перемогу», хоча б частинами. Написав ще дві глави. У першій Кравчина зустрічається з американськими українцями. Гарна задумка: нехай не чужі, але уже й не свої. Наступна присвячена боротьбі з бандерівцями. Головного героя посилають парламентером до націоналістів в оточенні.

Можливо серед них був і син Кравчини, але вони з батьком не впізнали один одного… Чи не хотіли впізнати. Не переносив Кравчина мотиву з «Тараса Бульби», не спитався: що, синку, допомогли тобі твої ляхи? Убив мовчки, як собаку, бо ще й на мертвого не глянув.

***

Листопад

Не спав Довженко всю ніч. Писав.

Юнаки і дівчата, дізнавшись, що завтра зранку помруть, зібралися навколо Тараса.

Написання великої глави прагнень - ось чого вони хотіли. А Кравчина записував цей потік душевних програм кращого. Хоча основа їх була високоморальною, значна частина носила виключно життєвий характер. Ніби тепер, за лічені години до смерті, вони нарешті побачили те, що завжди знаходилось перед їхніми очима і що було недоступним їхньому зору. І здивування огорнуло їх. Все, що ще вчора здавалося незбагненним, сьогодні стало очевидним.

Тарасова душа також відчула цю тугу. Невже ніколи він більше не обійме дівчину, не радітиме за своїх дітей?...Так, він дійсно був убитий.

***

Академіком Миколою Митрофановичем Криловим, великим приятелем письменника, було сьогодні сказано:

— Єдине я тепер точно знаю і відчуваю. Наше життя — початок останньої епохи нашої цивілізації.

— Чи ви вірите у загрозу, яку світові несе розрив атома?

— Безумовно. Але, у будь-якому випадку, сидячи у цьому номері і спостерігаючи за руйнуванням світу, я буду впевненим, що нічого кращого людство не заслуговує.

Немає в авторові часи людей, подібних до нього, він увесь якийсь інакший. Це персонаж минулого століття. Часом він здається авторові персонaжем з давньої п'єси, образ якого повний многогранності, багатства, натхненності і... трохи кумедності.

***

Війна вважається чимось на зразок мистецтва. Насправді з неї таке ж мистецтво, як з шизофренії або чуми. Продажна для письменника справа — її уславлення. Нерозумні малярі з початку історії придумували їй різнокольорові атрибути, ставили на площах меморіали не ганьбі і глупству цього дійства, а слави ватажкам. Дурноголові учені є слугами атавізму, рабами, не наділені ні фантазією, ані гідністю.

Усі, хто проти війни, завжди викликали ненависть правителів.. Скажіть щось голосно у спротив їй — і одразу будете засуджені аморальність.

***

Географії роману слід приділити багато уваги. Точний опис села, району, краєвидів. Описати треба і спалювання села німцями при відступі, утворення пустелі на його місця. Не обійтись і без ілюстрацій флори та фауни села, фотографій вулиць. Таким чином, його рукопис буде оздоблено не лише заставками, кінцівками, а й зображеннями.

Книга, а конкретно її внутрішній «фундамент» — хaрактеристика Тараса, повинна бути розподіленою на розділи. Кожен з них, гармонійно поєднуючись з іншими, повинен мати конкретне спрямування.

Яким повинен бути роман? Наївним, простим і недотепним? Розумним, складний і дотепним? Веселим і безжурним? Ні, глибоко замисленим. М’яким як віск і твердим як криця.. Книга повинна стати відображенням психології народу, вталінням повноти народного характеру.

***

Довженко безсумнівно переконаний, що зараз почався у найбільш важливий період його життя. Інакшими словами, усе, що він носить у собі, усі його думки, ідеї і переживання є найбільше з усього, що він зробив по цей день. Повна фізична сила, ясність мозку і бездоганність серця — ось що йому потрібно на наближчі десять років. Часто авторові здається, що він скоро помре, не здійснивши найголовнішого — не написавши книгу, яку хотів б залишити народу.

***

В жодній країні світу, окрім Радянського Союзу, до слова «інтелігент» не ставляться з такой зневагою. Завжди підводився образ «гнилого інтелігента». Насправді ж гнилим завжди було міщанство.

І сьогодні, коли інтелігенція займає третє місце після робочих і селян, автор каже собі: «Людино, пам’ятай, постати на третьому місці, найвищому і найдостойнішому — вища твоя мета.»

Грудень

РАБСТВО (ТЕМА СЦЕНАРІЮ)

1. Люди, пошуки першого класу. Знання є цвітом мозку людини.

2. Всесвіт охоплений війною..3. Бути атомній бомбі чи ні? У той час допомогло великим ученим серце. Бомба була створена.4. Бомбу випробували, викликавши цим світовий резонанс.5. Вчені були розлучені з сім’ями і замкнуті у в’язницях, як соціально небезпечні люди.

6. Злочинці, жорстокі і дурні правителі-атавісти оволоділи твором їхнього генія.

Цивілізацію знищено.

***

Сьогодні вдома у письменника засідали С., А., С. і він сам, редагували його сценарій «Жизнь в цвету» згідно з вимогами N. Це була жива картина абсурду, причому усі ці культурні і розумні люди знали, що творять його. Вони не мають ні власної волі, ні думки, ані гідності. Чи можна це назвати мистецтвом?

***

Краще великі і прекрасні справи оспівувати, аніж смердючі трупи та руїни на кожному кроці. Чи не краще написати про вірну любов або просто про гарні думки? А у них все на думці — убив, спалив, повісив… одне слово, знищив.

Нічого їм не доведеш. Все одно писатимуть про втрати, про нелюдські страждання і бруд..

1946 рік

Січень

Сцени прощання є у кожному творі Довженка. Прощаються батьки і діти, прощаються чоловіки з дружинами. Напевно, цей його творчий мотив є глибоко національним. Розлука стала мачухою для українського народу, оселилась в його хаті і, напевно, ніколи і ніхто її звідти не вижене.

***

Після тридцяти семи років відступництва письменник знову почав молитись Богу. Довженко його відкинув, залишився один, а зараз зрозумів невелику краплю своєї омани.

Всі в майбутньому прийдуть до Господа. Не до приходів чи священників, ні.. Люди знайдуть божественне і прекрасне всередині себе.

***

Усілякий показ у мистецтві війни не через красу не має сенсу. Її потрібно зображати через велич особистих людських вчинків.

Війна несе в собі лише дурне. Злочинці одягаються в атавістичні шати і затьмарюють мистецтво на час своїх злочинних вчинків. Так дивно…Набагато більше зведено дешевеньких меморіалів убивцям та їхнім коням, ніж їх протилежностям.

***

У вчорашньому сні Довженка обіймав Станіславський, з яким автор і не був знайомий за його життя.

Продовжує роботу над «Мічуріним», дедалі більше поглиблюючи його.

***

У світ вийшов сценарій О. Фадеєва «Молода гвардія». Його читають у школах, транслюють по радіо. Фадеєв обраний членом Верховної ради СРСР.

Письменник радіє за нього, ніби успіх цей є його власним. Важко передати його радість та задоволення від того, що Олександр Фадеєв зміг створити такий шедевр. Так, це відданий комуніст і великий талант, за що автор його поважає, незважаючи на всі його невдачі.

***

Олександр Петрович закінчує «Жизнь в цвету» - літературний і режисерський. Жодному сценарію не присвятив він стільки часу. Тепер він має замкнути свій розум і бажання і з рік працювати над уже закінченим творчим процесом на кіноплівці.

Лютий

Недавно читав «Жизнь в цвету» у «Советском искусстве». Відгуки В. Шкловського і С. Герасимова були позитивними. Напевно, цей сценарій несе зачаклований, тому що всі, хто з ним ознайомився, реагують однаково сильно.

***

Продовжує працювати над книгою, яку планує закінчити у наступні три роки. Якщо ж не допише, якщо він, який позбувся усього за єдину помилку свого серця, помре від печалі самотнім, то просить взяти від нього серце і поховати на Україні. Чи можна любити Батьківщину надмірно? Авжеж ні, навіть коли помираєш за неї.

Квітень

Двадцять дев’ятого березня читав «Жизнь в цвету» у Спілці письменників протягом трьох годин. Народ заворожено слухав, а сам автор помітив загальну схвильованість і збудження лише після того, як закінчив читати.

Усі вітали його оплесками..Демонстративно трохи вийшло, хоча Довженко і поклонився їм з вдячністю за увагу та пошану.

Дуже швидко чутки про сценарій розповсюдились столицею, декілька театрів чекають на п’єсу.

***

Загибель патріархального одноособового устрою принесла з собою великі зміни, забравши красу побуту, одягу, тиху, лагідну поміркованість суспільства. Розпавшись, селянство перетворилось на людство.

— Не мав я бажання йти до колгоспу, й був туди записаний на «ура». Ну крутився так і сяк — не пішло. Тоді зі злості не посіяв нічого. Вмирали тоді ми, як гній. З того часу і вирішив я критично ставитись до свого нехотіння.

Отак-то. Автор помітив, що в цьому епізоді змалював недовірливу усмішку читача.

На рахунок друкування Оверкових книжок, письменник подумав так: нехай його твір буде як рясна яблуна, з якої кожен нехай струсить, скільки сам зможе. Відомо, що твір мистецтва ніколи не має одного сенсу, їх завжди декілька і кожен обирає той, який йому лежить найближче до душі. А смерть Оверкову Довженко написав не для сміху, в ній він хотів прославити свій рід.

Багато часу уже минуло, усі стали дорослими та більш мудрими, аби знову розділяти світ на дві половини: куркульську і некуркульську.

***

Довженко бачив сон: поле золоте від жита, а небо неприродньо синє та насичене барвами. Поперед нього стояли три дівчини, одягнені в старомодний одяг, і мовчки плакали.

Червень

КРАВЧИНА

Одного з Кравчинових синів тримали у полоні. Офіційно, всі бачили, як його літак, подібно до вогненного язика, впав на територію ворога і оплакували його. А три роки потому він повартається з неволі живий. Всі відвернулися від нього, ніхто не хотів з ним знатися. Чому він не помер?

Хлопець пожалівся батькові. Кравчина посміявся з нього, ніби з дитини і розповів так про життя, що хлопець заспокоївся і заснув батькових колінах.

Жовтень

Автор думає над створення розділу, у якому одним з дітей Кравчини оплакується доля рідного народу. Велич і пристрасність цього плачу на апогеї відчаю переплітають його з біблійним.

Батько знаходить цей плач, читає його і повністю заперечує, сміючись над тугою сина. Варто зробити це так, щоб він усе прийняв і зрозумів, лише розуміння своє приховував, аби не турбувати оточуючих. А пізніше, будучи на самоті, поглянув на небо, почав думати про сина і про все інше.

***

Олександр Петрович ніколи не переглядав свої картини до кінця. Він намагався від них втекти, закрити очі на недороблені місця і недостачу роботи і талану. Планує якось одразу їх усі переглянути, але помилки шукатиме явно не в тих місцях, на які вказували великовухі критики.

***

Один з плотників мовчазний і говорить лише законами, він їх і створює. Усі його закони є дотепними і мудрими, наповнені життєвим гумором і сенсом.

Деякі з них він проголошує запозиченим з радіогучномовців стилем.

Грудень

Здав у комітет «Жизнь в цвету», починає працювати над «Хатою» чи «Мірою»… Чи краще взятися за «Повість полум’яних літ»? Так йому хочеться написати хоч один твір високої літератури!

1947 рік

Лютий

Сьогодні щастя прийшло до автора. Він продумав сцену перемоги добра над злом. Після смерті Леніна навесні: цвітуть квіти, птахи повертаються з вирію. Гімн життя, музика.

І усім цим диригує повний щастя і натхнення Мічурін, в його душі розквітла радість. Неодмінно потрібно додати перший весняний грім.

***

Чомусь завжди на всіх радах кольорове вікно порівнюється з малярством. Зовсім брехливе порівняння, адже малярство є статичним, а колір в кіно — рухливий.

Колір ближчий до музики, аніж до малярства.

Жовтень

«Золоті ворота» мають тернисту доріжку — це одна з тем, тема переміщеної особи. Потрібно описати всю світову аморальність середини ХХ століття, складаючи повість-трагедію двох осіб — одна, яка мусить померти, і іншої, яка повертається на Батьківщину.

Хто буде цими особами? Діти Кравчини? Краще син.

Переміщена особа повинна стати об’єктом випробування усіх видів сучасної зброї — хімічної, біологічної та атомної.

Варто написати достатньо великий розділ, у якому буде описано, як він приймав біологічну отруту, які наслідки були від цього. Як після вибуху його рознесло в пух і прах.

Написати що таке страждання, що таке почуття.

***

Оповідання про народження солдата, який загинув пораненим на війні.

Народження — грандіозна подія у світі, диво! Матір радіє, а дитину величають, приказуючи, щоб ріст такий-то і такий-то. Можливо, ця дитина — геній? Чому ні? Так, вона буде генієм, як увесь рід її.

Чомусь для громадськості сучасне має більше значення, ніж минуле.

Напевно, митці слова знали б, хто насправді бачить тяжку працю колгоспників, якби не були столичними птахами.

1948 рік

Лютий

При контакті з керівництвом потрібно проявляти пошану і скромність або створити хоча б видимість цього перед начальством. Якщо ж начальник, отримавши прочухана згори, почне кричати на вас, замість того щоб плакати і падати духом, краще сказати:

— Не варто утруднювати себе криком, навіть звичайна розмова з вами приносить мені невимовних страждань.

Тепер, поки уже смирний начальник приходить у себе, не одразу зрозумівши суті вашої чемності, спробуйте піти додому. Там можете уже поплакати і поскреготіти зубами, а потім — почати писати про щось героїчне.

Квітень

Після завершення роботи над картиною письменник повинен написати детальну і конкретну книжку про власне життя у мистецтві. В неї мають входити великі екскурси в біографію, в дитинство, в сім’ю, природу. Варто описати і всі чинники, які мали вплив на формування смаку та визначали тонкість сприйняття.

Чим він був сформований як митець кіно? Літературою? Класикою? Малярством? Піснями і думами? Чи зачарованою Десною?

Життя, господарство, місто, сади, архітектурні ансамблі — усе це було об’єктом його проектів перебудови. Ну і звісно комедія — нейздійсненна мрія Довженка.

Зйомки у селі Яреськи. Народ. Думи. Автора запропонували очолити місцевий колгосп. Батько, мати, дід і сам Довженко — ось його герої. Він є Василем, Щорсом, Боженком, Мічуріним, Кравчиною. Його дід помер у «Землі». Батько — Шкурат. А скільки він вимучився з адміністрацією, яка своєю нікчемністю виїдала душу і усі сили.

Нехай він створив і не так багато картин, зате точно може сказати, що після Ленінської революції рук не покладав.

***

Робота над «Життям в цвіту» продовжується уже декілька років, він написаний у вигляді повісті і п’єси. О, скільки сил він витратив на цей сценарій, скільки вистраждав і як намучився! Пізніше, коли все було готово настільки, щоб задовольнити навіть натасканих снобів, автор з захопленням сидів на її обговореннях на художній раді.

Тепер автора знову розпирає кіноорганчик. Задушивши всі свої плани, всі мрії про п’єси, рідний край, про Дніпро, він сидить за столом.

Його завдання — написання твору-гібриду — старої поеми про творчість і нової повісті про селекцію. Часто, по закінченню трудового дня, Олександр Петрович йде від столу і помічає, що зроблено нікчемно мало, а втомлюється ж так, ніби цілий день пересував каміння.

Травень

Багаторічні намагання нездалих архітекторів та сліпих дилетантів не змогли применшити своїми творіннями краси Києва — міста-генія. Київ руйнували усі вісімсот років його історичної драми.

Так і проситься докладний опис краси його вечорів та ночей, вулиць, Дніпра і гір.. Потрібно написати і про переробку Києва, якій Довженко присвятив двадцять років. Цій перебудові буде присвячена велика глава, досконально продумана. Багато окремих вулиць, майданів, висотних точок, панорам і ансамблів. Окремими розробками виступатимуть нова Софіївська площа, об’єднана з площею Калиніна, міст через Дніпро, віадуки.

Не обійтись і без опису зразкових сіл — Вишгорода, Межигір’я, Ходорова..

Народ, герой, жінка, Ленін — ці образи повинні удостоїтись пам’ятника у його Новому Києві.

Київ — найсучасніше комуністичне місто.

Листопад

//Його ніяк не можна було назвати митцем. По ході, манерам, нудному нерозумному обличчю і такому самому нудному голосу можна було зрозуміти, що він не відповідає своєму посту.

Розмовляючи з ним навіть десять хвилин, можна було відчути, як стаєш дурнішим. Ця людина не приймає ні досвіду, ні звичаїв, ні логічних висновків.//

1949 рік

Лютий

Автор не може зрозумти, що з ним сталося. Таке відчуття, що він розучився писати. Цілих дві доби він не здатен зібрати думок для написання статті для «Літгазети» про суд над «Летр франзес». Не написав жодної сторінки, а відчуває нелюдську втому. О, напевно він, Довженко, належить уже лікарям, а не редакції. Повільність у написанні — його травма. Письменника під час написання чого-небудь не покидає відчуття, що за спиною у нього стоїть критик, який розглядає кожну літеру, перевіряє, чи немає у ній зради. Це приносить йому страждань.

Запорука плідної творчості для Довженка — наявність добра і позитивного стимулу.

Червень

ФАТАЛЬНА ХВИЛИНА (ОПОВІДАННЯ)

// У ньому йтиметься про художника, який зробив неперевершений витвір мистецтва, що розчулював людей гармонійним поєднанням гри, сюжету, композиції, правди, кольору. Все було незвичайним у цьому шедеврі. В такому стані і з’явився митець до начальника, який уже був обласканий, показавши твір там. Але душа його була бідною, ніби рояль, у якого звучали лише дві клавіші, а решта вистукувала накази.

— От знаєте, картина вдалася. Ви здатні працювати, та ще й краще за всіх! Смієтесь? Дарма, вам би полінуватись з місяць, відпочити. Дуже чудові фарби. Все, можете іти спати.

Начальник так звик до неповаги, що навіть похвала з вуст його звучала, як догана.

Митець пішов додому. Спочатку він схотів повіситись, але не зробив цього. Повісилась, померла частина його.

//Пиха, жорстокість і безнадійність цієї мірколюдини зробили усе, аби митець відчув себе мізерним та нікченим. Якимось чином начальник зуміг досягти своєї мети. Щомиті художник ставав все більш дурним і меншим. Це тривало цілих 10 років.

Врешті-решт ним опанували думки про власну безпомічність, про нездатність творити, про відсутність найменшого проблиску думки. Стали тьмяними і його почуття.

Для того, аби відійти від цього, усе, що потрібно було цій людині — зустрічний порух душі…Але начальникові невідоме було поняття душі. Просто-напросто потрібно було промовити: «Спасибі». Та для цього треба бути людиною.//

Липень

Який біль від серця! Днями й ночами відчуває його письменник. Руки знесилені, а в груди розпирає від болю. Невже прийшла його смертна година?

Пише сценарій. Ще ніколи робота не давалася так важко. На заваді їй стоїть біль у серці, від затьмарює думку і не дозволяє почувати життя.

О, якби йому пощастило написати цей сценарій, він, певне, відмовився б його ставити. Йому потрібно довго лікуватися, якщо це ще можливо.

Серпень

Не встиг ще нічого роздивитись, а уже півстоліття промайнуло! О, як він, Довженко, постарів. Жаль пронизує письменника: він не написав найголовнішого. Завжди бракувало часу. Чи не пізно ще братися за перо? Молодь далеко від нього. Можливо, почати писати про старих людей, як він?

Жовтень

Сьогодні уся Україна святкує дату воз’єднання своїх земель, здійснення тисячолітньої мрії. Залишилось чотири дні на закінчення сценарію. Чи витягне?

1951 рік

Червень

ТЕМА ОПОВІДАННЯ

//Головна вулиця міста, зруйнована під час війни, три роки відбудовується жителями. Вони уявляють її відбудованою з новими будинками.

І ось почалось будівництво першого з них. Цим процесом керував впливовий архітектор, який, однак, відзначався браком смаку і будинок вийшов нікчемним.

Це викликало масове обурення як спеціалістів, так і простого люду, будинок ніби став ворогом для усіх них, що стало свідченням зростання народу, його ненависті до «мертвого каміння».

***

ШВЕДИ

//Повість про шведів, які потрапили у полон за Катерини. Їх заслано з балтійського регіону в українські степи, на південь. Частина по дорозі помирає. Село Шведівка. Часи німецької окупації. В колгоспі працюють шведи, у них нейтралітет.

Після закінчення війни Швеція почала вимагати репарацій. Радянський уряд дав згоду. Плебісцит. Патріотизм. На батьківщину!

І ось пароплав «Швеція» вирушає з Одеси у подорож навколо Європи, у портах якої посередництвом ЗМІ чиниться масова антирадянська пропаганда.

Дісталися до Швеції, поселили їх на убогих кам’янистих ділянках. Тут мало простору для польоту, для великої мети. Тоді, почавши духовно деградувати, вони розуміють, чого позбулися. Молодь бунтує.

Повернення на Батьківщину. Тепер уже радянський пароплав «Україна» везе шведів на справді рідну для них землю. Приїдуть і будуватимуть комунізм.//

1952 рік

— Товаришу, тут, на будівництві, я людина мізерна. Я з тої когорти людей, зібравши яких разом і відправивши на якусь справу, можна було б отримати щось героїчне, але окремо я нічого не значу. Роблю норму, плачу внески. Роботу я люблю.

Гарний одяг, гладка зачіска і уміло пов’язана краватка одразу кидалися у вічі при погляді на Серафима Н. Цікаво було в у фільмі подати його спочатку так, на урочистих зборах, а потім одразу переключити картину на місце роботи, де його, трудівника, вигляд інший. Дружина його працює штукатурницею у прозодязі..

Березень

Душа сьогоднішнього дня — наша направленість на недовгострокову перспективу, у близьке майбутнє, у завтра. Це молодість, реалізм, оптимізм. Тут не місце мріям про віддалене щастя, бо до нього уже не так далеко.

Зроблено стільки, що видається, ніби від смерті Леніна до сучасності минули сотні років, хоча пройшло лише двадцять вісім..

Треба вбачати поетичний вираз у всьому, адже його вміст у навколишньому неймовірно високий! Втрачається неймовірно багато, якщо не прислухатися до голосу власного серця.

Квітень

Сценарій «Відкриття Антарктиди» був написаний письменником не для Н. і не для НН. Він присвячувався сценаристам-початківцям. Довженко прагнув створити сценарій, який б слугував зразком. З єдністю форми і змісту, драматичністю, кінематографічністю.

Липень

ШЕХОВЦЕВ

//Шеховцев був людиною швидкою, рухливою, невловимою. Він не ходив — стрибав.

Гучність, впевненість і респектабельність його голосу відповідали опису людини зі знанням справи. Однак, коли це знання виявилось сумнівним, голос втрачав силу і починав деренчати. Так сталось і у цей раз.

Своїм виступом він приголомшив робітників, які тепер сиділи у глибокому зніяковінні. Звинуватив їх у неподобному ставленні до роботи «з абсолютною прямотою і выдвертістю більшовика». Усі вмовляння президії, усі виклики робітників на дискусію — все було марно. Після доповіді Ш. сидів задоволений.

Але після довгих вмовлянь погодився на виступ бригадир різноробів Роман Лящ. Він непогано справлявся зі своєю роботою, був людиною непримітною, але вдумливою. Хоча ораторських здібностей ніхто в ньому не помічав, тут він застосував класичний прийом, який звеселив усіх, окрім, напевне, президії.

— Отже, товарищі, наш виконроб Ш. виступив тут зі своєю промовою, у якій викрив нас на чисту воду страшними неробами. Зумів правильно підмітити усі помилки у нашій роботі. Картина, яку ми з себе представляємо з його слів, нікуди не годиться. Серед нас усіх немає жодного чесного пролетаря. Тому ми можемо свідомо заявити: ви, товаришу Ш., не поважаєте матеріалів великої побудови комунізму, по-варварськи ставитесь до пролетаріату. Щодня ми втрачаємо купу часу через вашу невмілу організацію нашого робочого процесу.

Ш. був у шоці, чого-чого, а такого від Ляща він точно не чекав почути.

Вересень

ЗОЛОТІ ВОРОТА

Потрібно треба і про Нову Каховку, доки вона не зіпсована до кінця. Не матеріалізується в ній минуле ні в старовинних пам’ятках, ні в історичних спорудах. Стара Каховка просякнута своїм історичним та політичним минулим.

Отже, дещо варто будувати, уявляючи себе у майбутньому.

***

Цілу лінію потрібно присвятити «аморальному» поводженню хлопців з дівчатами. З десяти дітей у пологовому будинку 8 байстрят. Протиставити цьому щасливі сім’ї. Взагалі, дівчат тут більше ніж хлопців, через це вони і страждають. Це загальна їхня біда.

Дівчатам має бути присвячений окремий розділ і багато уваги загалом, адже сказати про них можна немало.

Можна згадати і дівчину, яка досі не вийшла заміж, тому що «сватаються невродливі».

ПОЕТ НАРОДУ

На великому пленумі лаяли поета Р.

Лаянням, власне, займалися молоді можновладці і вважали цю справу своїм священним обов’язком та службовим подвигом. Жодна життєва помилка поета не була прощена. Драма його життя, яка зіпсувала йому усе ще тоді, коли ці можновладці без штанів бігали, приводилась до відома Р. як його найтяжчий гріх, злочин, який виражав усю підлість поета. Народ, партія і комунізм нізащо не закриють очей на його ганьбу і злочинство.

Його бездонна душевна доброта сприймалася як маскування.

У цей час сам поет перебував у буфеті і пив щось алкогольне. Він мало чим відрізнявся від свого народу.

— Поете, поспішайте у залу швидше. Сам N. Вас критикує там!

Трохи посидівши над бокалом, поет встав і піднявся нагору. Там, в оточенні потрібних людей, сидів можновладець. Поет підійшов до нього і привітався, потиснувши руку і промовив:

— Чудова промова. Епохальна.

— А що ж ви думаєте, не правда? В таких справах треба бути відвертим, не зважаючи на…— Авжеж, ви праві. Я не чекав такого від вас. Справді зачарований.— А ви не дуже хизуйтесь. - грізно сказав можновладець. — Вам плакати треба, а не жартувати.

— Так, напевно це буде найкращим варіантом, - відповів Р. — Усього вам найкращого. Але до прощання додам два слова: ви прийшли і підете, а я уже залишився.

Поет повернувся і спустився униз. Прийшовши додому, він почав писати вірша для усього світу, у тому числі і для свого народу, чудового вірша про те, що комунізм врешті-решт переможе і запанує у світі.

Жовтень

Довженко вирішує повернутися на Україну, щоб творити серед свого народу, бо без нього не уже не має сил. Збере усі сили і йтиме вперед — до побудови комунізму, а житиме тільки одним — картиною великого будівництва у степовій Україні і на Дніпрі.

ПРО Г.І.Л.

Є й такі. Приїжджаючи, одразу закопилюють губи. Їм усе не так: «Нудно. Сіро. Неефектно». Таких нездалих підсліпуватих виродків не варто підпускати й близько сюди…

***

Йдучи з аптеки, автор побачив щасливу картину: дві молоді жінки, у однієї на руках дитина. Вона пестить її, ритмічно погойдує на руках, усміхається до немовляти. Довженко обіймає радість.

Після цього на дорозі зупинився самоскид. Друга жінка усміхнулася водієві і сіла у кабіну, не стираючи посмішки зі свого обличчя, а у письменника на очах сльози від радості. Чому ж він радіє?

Життю.

ХАМ

Зайшовши до кабінету N, побачив перед собою сидячу свиню. Лише через декілька хвилин, проведених у мовчанні, вона запитала, чи до неї він, Довженко, прийшов.

Після ствердної відповіді останнього вона, не дивлячись, запитала, чого йому треба. Потім, точно таким ж хамським чином запитала з якою метою і продовжила ще хвилини з три мовчазно перебирати папери. Не підводячи погляду, відповіла, що не має змоги виділити когось у провожаті для огляду дільниці бетонних заводів, а може дати записку до виконроба N., якого він повинен десь відшукати. Письменник пішов з огидою на серці. Пізніше задумався і вирішив, що це чудово. Нарешті знайшов свинтуса, який своїм хамством теж будує комунізм. Можливо, у його онуках щезне тавро хама.

Листопад

О, як він любить свою Юлю! Як ніби не любив за чверть століття родинного життя.

Він говорить до неї ніжними словами, милується, переповнений глибокої ніжності. Хто послав йому любов?

Її м’яка вода оновила його душу своїм теплом, очистила її від скорботи, і звернула до прекрасного. І тепер його серце повне радості, миру, щастя. Все життя тепер він буде благословляти її чисті береги і синє небо в її водах ніжних!..

1953 рік

Липень

ТАК ВОЮВАТИ, ЯК МИ

//Нехай пам’ятають, що воювати, як ми, їхній проклятій крамарській натурі й не снилось.

Вони не вмирали так, як вмирали наші люди, не здійснювали таких подвигів, як наші герої.

Ні за які гроші такої доблесті не купити і не вичавити з підлих крамарських душ. Яку силу мають їхні гроші? Це смішно.//

Серпень

«National parents teacher» — журнал, який розповідає про систему виховання у США. «Усе, що потрібно країні — це люди, які вбивaтимуть інших, аби зaбезпечити собі місце для життя».

Капіталізм передбачає володіння навчальними закладами по аналогії до володіння банками, валютою, прeсою. Підготовка до війни, до знищення, створення штучного психозу нeбезпеки.

Пригадати статтю «Америка, прощай» в «Новом времени».

1954 рік

Серпень

Синтез нової комуністичної психології. Зображення усіх її можливих проявів у роботі, у спрямуванні, в етиці та естетиці. Картина має зобразити народження Великих маленьких людей нової епохи — комунізму.

Вересень

ГЕРОЇ І ЖЕРТВИ

//Повноту картини можна забезпечити лише образами мучеників, тобто жертв волюнтаризму, анархії і свавілля, а не лише героїв-працівників і воїнів. Цих чесних і морально пристойних людей вислали ні за що, а потім прощали не заподіяні злочини. А сьогодні вони живуть навколо нас, не знаходячи собі місця.

Це до епізоду питань. Згадати Кравчину, який перед боєм записує сповіді молоді. Це все повинно бути віднесено до великого масштабного питання про сутність прекрасного.

***

Сьогодні Довженкові минув шістдесятий рік. Багато вітальних телеграм він отримав з Москви.

Завжди, особливо у цей день, він відчуває національну форму. Чи гірко йому? Чи оволодіває ним розпач? Ні, небо чарує своєю ясністю, а повітря – прозорістю..

Нехай в його серці ущухло уже багацько пристрастей, але одна залишилась — етнічна. Письменник палко любить свій народ.

***

Сьогодні чомусь згадався Довженкові Чарлі Чаплін у пресі чи у промові зі слів Андрія Малишка.

Чаплін заявив, що поки слов’янська земля дала світовому кінематографу лише одного справжнього митця — мислителя і поета. Він назвав його, Олександра Петровича, ім’я, від чого, напевно, голови представників української делегації понуро опустилися вниз.

//С. Була справжньою красунею: красиві руки, великий низький лоб, блакитні очі. Хто знає, які чорти гніздилися у ній..

Вона не зможе не завоювати його, навчаючись з ним у гідротехнічному інституті, адже дружина його далеко. Вони разом відправляться на будівництво, у нове життя.

А дружина залишиться сама у полоні горя, проклинаючи усіх й усе. Їй судилась доля покинутої сироти.//

Авжеж, критики одразу назвуть цей конфлікт вигадкою. Ніби радянські маси давно відійшли від приватновласницьких проблем на зразок цієї. Скажуть, що він вигадав цих матерів, які замість радіти щедрості радянської влади, плачуть з такими причитаннями!

Жовтень

Подорож з М. в Стару Каховку. Хотів знайти водобудовців, але два рази застав лише секретарок зава і парторга. Вони були милими на вигляд, з витонченими фігурами, але вражали злістю, яка вбачалась у їхніх обличчях. Вони так огризалися на Довженкові запитання, що можна було подумати, перед ними не сива людина, а найлютіший їхній ворог.

Яка вражаюча невихованість! Так і хотілося йому так само грубо нагадати про елементарні правила етики, але автор промовчав. Можливо, вони копіюють своє начальство?

***

Письменник завітав про свого близького друга — Петра Івановича, з яким не бачився багато років. З цією чарівною і культурною людиною було що згадати. Так само високими були і їх розмови політичного спрямування. Петро Іванович здорово злетів! Звісно, і досвід роботи, і зовнішність його, і щось керівне у обличчі..

Аж раптом дзвінок секретарки повідомив про прийом когось з підлеглих. Враз ця щира людина перемінилась непомітно для себе самої і Довженка, через звичку, певне... Відвідувач зайшов, розмова з ним була жорсткою. У керівникові вбачалася бездушність і похмурість, ні краплини чутливості.

Підлеглий виходить пригніченим, і ось крісло повертається у бік автора і Петро Іванович знову перетворюється на добродушну жартівливу людину.

Письменник не знаходить відповіді на запитання: звідки ця артистичність? Можливо, це породження капіталізму? Чи був він таким сучим сином і раніше і чи буде тепер, при комунізмі?

***

Сьогодні приємний ранок у Довженка. Неначе біль у голові трохи стих, а діалог з Юлею надав йому велетенського душевного полегшення. Скільки ж вдячності він відчуває до цієї людини!

Чергова зустріч його схвилювала сьогодні, він отримав певне ствердження своєї давньої здогадки. І в Москві, і в Каховці, і плаваючи просто по Дніпрі, він думав:

— Ну добре, визнаю я Каховську станцію і водоймище. Можна забути задля них усі втрати: затоплені села, плавні і всі труди нашого великого народу, тому що завдяки ним функціонує система зрошення, обводнення, це життя і процвітання українських степів.

Але інші? Кременчуцька, наприклад? Для чого вона потрібна? Для постачання запорозьких турбін? Чи не за дорого нам обійдуться ці кіловати?

Людство йде у еру термоядерної енергії, то навіщо ці гідроелектрогіганти і жертви, принесені заради їхньої побудови?

***

Вчора Довженко закінчив роботу над доповіддю про будівництво у селі для подачі у Раду Міністрів і віддав її на передрукування. Перед цим, увечері, поділився зі своїм сусідом Г.Д. ідеєю про створення невеличкої спілки, у якій б об’єдналися художники, архітектори, різьбяри по камінню і керамісти з ціллю обрати якесь село і, за домовленості з колгоспом повністю його оновити за певний час, аби воно слугувало зразком для усіх будівників, туристів, знавців мистецтва.

Тільки не підніме президент Академії і архітектури N. цієї теми. Забоїться і заледачиться.

***

Зустріч з президентом N. виявилася просто кумедною: не витримавши і однієї години, він сказав, що втомився від натиску думок Довженка.

Листопад

Сьогодні письменник знову летить до Москви. Що ж він тут встиг зробити хорошого?

Ним була піднята справжня справа державного плану, ініційоване будівництво нового села. Звісно, усе це втілиться тільки за згоди архітекторів. Дев’ятнадцятого числа виступатиме з цього приводу на пленумі Академії архітектури.

***

Москва. Сіре похмуре небо.

Довженко, здається, уже не радий своєму поверненню: надто багато прикрих речей про свій стан від почув за останні години. Його нервів уже не вистачить, аби протистояти недолі. Грошей немає, дістати звідки їх - теж. Єдина приємна зустріч за цей день — з О-вим. Він завжди ставився добре до Олександра Петровича.

Письменник мав перед від’їздом зі столиці УРСР розмову з N., який наполягав на необхідності його роботи на Київській студії. За його словами, українська кінематографія помирає і лише він, Довженко, ще у стані її врятувати.

Тоді автор запитав, чому N. не звернувся до нього з пропозицією повернутись додому років з п’ять тому..

***

Члени засідання президії Академії Архітектури на «ура» виступ Довженка.

Було прийняте рішення про будівництво його запорозьких чайок на воротах шлюзу Каховської ГЕС. Нарешті постане хоча б один пам’ятник збройним предкам українців за останні триста років!

Грудень

Твір художнього мистецтва — це завжди виступ проти когось чи за щось. Не варто хитрувати з читачем, будьте відверті, неначе завтра ваш останній день і ви пишете заповіт своїм дітям.

Боятися треба брехні, але не захоплення. Відсутність основної ідеї не зможе бути перекритою якою завгодно кількістю живих сцен.

Ідея сама народиться, якщо в романі є дві неоднакові істоти — неначе по закону фізики, за яким достатньо лише дотику гарячої і холодної пластинок для того, щоб пішов струм.

***

Завершився з’їзд письменників СРСР. Він тривав протягом дванадцяти днів. Церемонія відкриття у Кремлі, писані промови, безліч виступів. Всі говорили відокремлено від аудиторії, опустивши голови вниз, до листків.

Виступ Довженка був сприйнятий прекрасно; чудовим і щирим був і виступ Шолохова.

1955 рік

Січень

ТЛО

Головна ідея фільму: тло ніколи не буде порожнім. Задній план завжди мусить належати правдивій дії з присмаком героїчності. Іноді йому можна дозволяти виходити на перший план. Ці крупно планові деталі, відчерпнуті з середовища, короткі і служать фонограмою для основної дії.

//Пишучи, ніколи не забувати про правду і не зраджувати їй. Нести високо біля серця.

Катерину і Голика піддати однаковому трактуванню, не поділяючи на позитив і негатив.

Боятися варто лише брехні і перебільшень, а думати виключно про велике.

Потрібно піднести природу до самої своєї душі, і тоді Всесвіт стане твоїм відображенням.//

ПЕЧАЛЬ

//Сила гніву може бути як завгодно великою, але печаль ніколи не призводить до відчаю. Усі печальні сцени варто описувати м’яко, легко. Потрібно знайти і виразити нерозтрачену ніжність, філософічну мудрість і щедрість народу — творця, воїна, художника.

Звідси: сцени розлуки і прощання, сцени, які описують потоп, мають зворушувати і викликати гірку посмішку, а не страх зі стражданням. В усьому потрібно виразити життєствердження, красу народу.

1956 рік

Щось неймовірно глибоке ховає у собі це творення моря, воно трохи переплітається і з історичною долею українського народу. Розширення берегів змушує серце будівника схвильовано битися.

Після закінчення цього фільму Довженко, напевно, за давнім бажанням його друзів напише «Тараса Бульбу» за Гоголем.

***

Працювати над зйомкою «Поеми про море» Довженко планував з Київською студією, про що попередньо було домовлено з заступником міністра. Сказав йому:

«Я син народу України і мені уже багато років. Сценарій мого фільму розповідає про життя українського народу і, відповідно, повинен бути знятим тут, на моїй землі переважно акторами-українцями. В інакшому випадку цей фільм стане творінням аморальності.»

Заступник погодився. Згоди не дав лише один діяч української некультурності; ні власне письменникові звернення, ні посилання не повпливали на думку міністра культури Союзу.

***

Уся безкрилість, сірість і нудна буденність того мистецтва спричинена холодом і байдужістю авторів.

Спекуляція на плазунському реалізмі, ділячество уступили місце висоті і ясності.

Немає ні любові, ні пристрасті немає.

    Висновки:
  • Щоденник — збірка формату справжнього щоденника з особистими спогадами й записами Олександра Довженка, записаними в хронологічному порядку та послідовності, часів Другої світової війни;
  • кожен запис у «Щоденнику» міститься із зазначенням дати;
  • у 1993 році екранізувала Кіностудія імені Олександра Довженка.