Стислий переказ твору «Києво-Печерський патерик» народна творчість

Це було в дні князювання Святополка в Києві. Князь чинив наругу над багатьма знатними людьми, тому Господь наслав на нього половців. По всьому краю ходив холод і вбогість. Саме в такий час прийшов простий чоловік до Іоннна, що бажав бути іноком. Саме він і став згодом відомим на всю Русь Прохором.

Цей чернець був настільки терпимим, що навіть хліба не їв. Він ліпив для себе особливі хлібини із лободи, яку сам збирав. Заготовляв рослину він лише на рік, бо жив легко, наче птах. Бачачи його повстимість Бог змилувався над Прохором і «перетворив гіркоту на солодкість». Хліб, що він робив, був смачний, наче паляниці.

Великий голод в той рік поширився по всій Русі, багато нужденних помирало. Прохор же ж продовжував збирати Лободу, проте тепер ліпив хлібини і для бідняків, що скніли від голоду. І якщо блаженний сам давав хлібину, з молитвою, то хліб був солодким, а як хтось крав тихцем, то був він на смак як полин і аж чорний. Після того повсюди пішов поголос про такого чудотворця.

Тоді Святополк із Володарем і Васильком пішов походом на Давида Ігоровича, який намовив був Святополка осліпити Василька. Помстилися вони і закрили шлях для купців із Галича і Перемишля. По всій Русі почалася нехватка солі. Блаженний Прохір мав тоді уже свою келію. Він зібрав у себе попіл та став роздавати біднякам. Цей попіл після його молитви ставав сіллю. Монастир повнився прочанами, що приходили за сіллю.

Це дратувало торговців солі, що хотіли добре заробити при такій нагоді. Пішли вони до князя та наговорили на інока Прохора, що він забрав у них велике багатство. Святополк хотів догодити купцям і сам заробити, тому наказав забрати у інока всю сіль. Але коли її привезли, усі побачили, що вона стала порохом. Князь не міг зрозуміти, що сталося, тому велів притримати порох деякий час.

До блаженного і надалі приходило багато людей, а він усім відповідав, що скоро сіль буде. Мовляв нехай чекають — коли порох викинуть, хай позбирають і несуть додому. Князь потримав порох три дні, а тоді висипав геть. І він тієї ж миті знову перетворився на сіль. Люди прийшли і зібрали її.

Князь злякався, вирішив піти до ігумена Іоанна. Святополк і так мав на нього зуб, а Іоан ще став одразу його картати за меркантильність та ненависть. Князь тоді розгнівався та ув’язнив його у Турові, але проти нього постав Володимир Мономах, і той, злякавшись, з почестями повернув Іоанна до Печерського монастиря. З того часу Святополк полюбив монастир. І ченця Прохора він відтоді дуже поважав. Святополк дав обіцянку не безчинствувати, і старцеві пообіцяв: «Якщо я з волі Божої раніше від тебе відійду з цього світу, то поклади мене в домовину своїми руками, аби явити тим мені свою незлобливість; а якщо ти упокоїшся раніше од мене й відійдеш до непідкупного Судді, то я внесу тебе до печери на своїх раменах, аби ради того подав мені Господь прощення за незліченні гріхи, що їх учинив я супроти тебе».

Чернець прожив іще десятки років, проте на старості розхворівся. Князь саме був на війні, але коли почув, що Прохор вмирає, розпустив свої війська та прийшов у монастир. Блаженний довго повчав Святополка, а потім благословив його і помер. Тоді князь поховав його, як і обіцяв, та повернувся до війська. І здобув Святополк велику перемогу, передбачену блаженним.

З того часу він голосно розповідав про чудеса Прохора та інших святих.

Висновки:
• патерик — це збірник житійних оповідей про богоугодну діяльність отців-ченців;
• в основі Києво-Печерського патерика дежить листування поч. 13 століття двох ченців — Полікарпа і Симона;
• головна ідея — утвердження Київської релігійно-містичної традиції як морально-духовного стержня українства;
• у патерику монастир виступає острівом духовності серед гріховного та ницого світу;
• у патерику особливо прославляється аскетизм і самозречення.