Стислий переказ твору «Климко» Григір Тютюнник


Рейтинг скороченого переказу 3.84 на основі 374 голосів

Розділ I

Климко прокинувся дуже рано через те, що відчув, як холодна осіння роса торкається до його босих ніг. Він провів ніч під скиртою сіна, тому підігнув ноги, щоб зігрітися.

Він трохи піднявся, щоб побачити шлях, обіпершись на лікоть. Вдалині виднілися рожеві крейдяні гори, біля яких знаходилось місто Слов’янськ. Климко вирішив, що зігріється, коли збіжить з гори. У Слов’янську знаходилася сіль, за склянку якої можна було виміняти щось поїсти.

Климко був босий, одягнений у короткі штанці та стару матроску, та ще в діжурці дядька Кирила. Хлопчик почав жити з дядьком у залізничному бараці, коли осиротів. Дядько Кирило працював машиністом паровоза, тому повертався завжди неочікувано, бо ходив на роботу, коли скажуть.

Дядько завжди казав Климкові, що коли той побільшає, він візьме його до себе на роботу помічником машиніста. Після роботи Кирило перевіряв домашнє завдання Клима і давав йому гостинці зі скриньки.

Інколи дядько залишав хлопчика самого в бараці на ніч, але Климко не лякався тих ночей, адже в ньому жило багато людей, які працювали на станції. І так би виріс Клим серед тих ночей, якби не настали інші — з вибухами та звуками гармат. Почалася війна.

Однієї такої ночі дядько Кирило не повернувся додому, снаряд влучив у тендер і паровоз побило вугіллям. Після похорону Климка жити до себе запросила тітка Мотя, яка часто приносила дядькові чисті сорочки. Клим відмовився, бо і сам міг за себе подбати.

Одного разу, коли Клим ночував у солом’яному кублі, хлопець зустрівся з чеським солдатом, який хотів набрати собі соломи і знайшов там Климка. У них відбувся короткий діалог, з якого стає зрозуміло, що хлопчик йде по сіль, а солдат боїться партизанів. Чех дав Климу плащ та пачку сухих галет.

Климко перейшов через дорогу та попрямував у сторону білих гір, як виднілися вдалечині.

Розділ II

Хлопчик дуже довго блукав шляхом, приблизно вісім днів.

Дід Бочонок (місцевий аптекар) дав Климу на дорогу сухарів. Він виглядав, як справжній казковий дід, бо сивина давно вже вкрила його вуса та скроні. Діти називали його Бочонком через його дивовижну схожість з цим предметом: дід був круглий і товстий. Його впізнавали здалеку по смугастих штанях та величезних жовтих черевиках.

Хлопчик досить довго блукав по холоду і дуже зрадів, коли помітив димок коло лісу. Це було жевріюче багаття, коло якого була купка маленьких картоплин, а в самому вогнищі лежало дві чорні картоплини, якими Клим і поживився.

Їжа закінчувалася, а сухарів, можливо, хватило б надовше, аби не стара Бочончиха (жінка аптекаря) поклала червиві сухарі. Бочончиха завжди була жадібною, на відміну від свого чоловіка. Сухарі аж кишіли білими черв’яками всередині.

Климкові було важко йти, він тільки й робив, що падав від знемоги та розтирав змерзлі ноги, але згодом зрозумів, що краще йти повільно і без упину, аніж поспішати і постійно падати.

Коли хлопець перепочив біля багаття, він вирушив на пошуки поживи і розкопав 57 картоплин, які взяв із собою.

Дійшовши до пагорба, Климко помічає місто, яке було дуже схоже на його. Він трохи перепочив там і пішов далі через степ.

Розділ III

У полі Климко побачив чорну копичку, як згодом виявилася старим куренем, який став прилистком на певний час. А тоді ж, коли згоріла станція у його містечку, притулком Климка стала вагова кімната на шахтній сортувальні. Там він подружився із Зульфатом Гарєєвим, який вирізнявся фізичною силою, хоч і був невеликого зросту.

У кімнаті було повно пацюків, але Зульфат швидко впорався з цим. Хлопчина почав шукати усі нори та ходи бридких пацюків і напихати в них вугільного жару палицею. Через декілька днів висілок спустошили італійці і почався голод. Усі продавали найцінніші речі за склянку солі. Інколи з’являлася підвода коней, на якій бородатий чоловік привозив сіль, яку обмінював на речі селян. Коло підводи Климко та Зульфат зустріли свою вчительку, Наталю Миколаївну, яка з немовлям на руках змушена була піти зі своєї кімнати у виселок через розбої італійців. Хлопці допомогли їй обжитися на новому місці, попереносили усі речі. Немовля вчительки хотіло молока, тому дід Зульфата відправив його в Лобовку по молоко. В цей день Климко каже, що піде по сіль, прощається з Зульфатом, пише записку вчительці «Наталю Миколаївно! Я пішов. Зульфат вам усе розкаже. Я скоро вернуся. Клим».

Розділ IV

Климко думав, що робити. Було декілька варіантів: піти напряму по сіль чи зайти ще в місто та витратити гроші, які дав дід, на харчі або ще щось потрібне. Хлопчик вважав, що на базарі повно солі, тому якщо гроші у ці часи не цінилися, то й сіль була не дорожча.

Климко бачить, що у місті повно жебраків та ворожок: всі намагалися заробити, як могли.

Климко зустрічає швеця, який, виявляється, земляк хлопчика. Чоловік подарував черевики Климові, щоб легше йти, та повідомив, що той пройшов місто Артемівськ, у якому була сіль. А тут лише одна назва «Сіль», бо вона була поганої якості. Климко зажурився і вирішив вертати назад, а швець намагався втішити його і казав, що щось придумає.

Несподівано на ринку почали з’являтися поліцаї і виловлювати молоденьких дівчат. Неподалік сиділа красива дівчина з яскравою хусткою, і швець покликав її до себе, щоб заховати. Климко спеціально дістав плащ-палатку і почав роздивлятися, затуляючи дівчину, але поліцаї все одно помітили її та ледве не забрали, аби швець не заступився за неї. Один з поліцаїв побачив, що у чоловіка немає ніг, і вирішив помилувати їх.

Дорогою, що лежала побіля них, проходила жінка з возиком. Жінка пообіцяла дати солі Климку за шльопанці від шевця. Тут вони і розійшлися: швець із дівчиною попрямували до нього, а Клим пішов за тіткою.

Розділ V

Климко прокинувся і не зрозумів, що з ним сталося, лише кликав тітку Марину. Климко вирішив встати і допомогти жінці: промести поріг, висмикати бур’ян. Тоді прийшла тітка Марина і розповіла, що Клим лежав у гарячці майже три дні. Хлопець жахнувся, він міг пройти за цей час доволі багато, приблизно половину дороги. Він вирішив піти сьогодні, щоб не пропав ще один день. Жінка благала його зостатися, обіцяла доглядати за ним, але Климко вирішив піти і пообіцяв повернутися до тітки згодом. Тітка Марина сказала, що знайомий може провезти Климка на поїзді, тому вони почали лаштуватись у дорогу: жінка зібрала хлопчику торбинку і налила у пляшку молока для Олі, немовляти вчительки.

Потяг прямував дивно: то швидко, то повільно, то несподівано зупинявся. Коли було чути німецькі балачки, то жінки замовкали, а чоловік викидав цигарку.

Климко заснув у дорозі і прокинувся від гучного гуркоту дверей — у вагон зайшов німець. Він почав бити людей і викидати їх із поїзда. Клима також викинули, він обтрусився і побачив напис «Станція Дебальцево». Йому залишилось пройти кілометрів шістдесят.

Розділ VI

На другий день Климко підходив до своєї станції, аж раптово почалися глухі постріли у висілку. Хлопчик побачив чоловіка, який тікав від солдат. Клим помахав йому рукою, щоб той звернув праворуч, до балки.

Було чутно лише чергу автоматних пострілів. Климко відчув, як щось його штовхнуло і боляче обпекло груди. Він, зойкнувши, впав, а з мішка висипалась сіль на дорогу. Останнє, що почув Климко, були крики Зульфата «Климко-о-о!».

    Висновки:
  • «Климко» — повість;
  • тема: розповідь про блукання Климка у часи війни;
  • ідея: засудження війни, уславлення доброти та щирості;
  • проблематика: проблема добра і зла, патріотизму, відповідальності, милосердя та жорстокості;
  • опис Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути».