Стислий переказ твору «Дивак» Григір Тютюнник

Олесь може ходити до школи двома стежками, одна з яких йде через річку, але коли лід тоненький, то мати кожного ранку забороняє хлопцеві туди йти. І от одного такого ранку хлопча стояло на порозі та уважно слухало вказівки матері, широко розплющивши свої допитливі чорні оченята.

Олесеві подобається зима за те, що можна залишати свої кроки на чистому снігу і виводити пальцем малюнки на білому полотні, аж доки хтось не гукне, що йому потрібно поспішати до школи. Інша дорога до школи проходить бором, де мало снігу, через який де-не-де пробивається зелена трава. Там тихо і затишно, лише десь дятел цюкотить своїм клювом. Олесь тихенько підкрадається до птаха, але той, побачивши людину, швидко перелітає на іншу сосну. Хлопець тулиться до стовбура дерева, відчуває, як під його ногами ворушиться коріння, і, аби сосна не впала, нагрібає під неї купку снігу.

Ось вже видніється цегляна школа по той бік мосту, ліворуч б’ють джерела, а праворуч, там, де лід міцніший, гасають школярі. Хлопці покликали Олеся бити лід, але той сказав, що його не потрібно трощити, бо він молодий. Школярі сміялися з дивака, а один із них, розбишака Федько, вдарив «зрадника» під око ліктем. Олесь спочатку ніяково посміхнувся, а потім торкнувся до гулі під оком, яка повільно ставала ще більшою. Хлопчик ліг на тонкий лід та роздивлявся дно. Він бачив зелені водорості, бульбашки, які прилипали до льоду під ним, маленьких жучків… Олесь уявляв маленьку хатку під папороттю, в якій він би жив, де б його ніхто не зачіпав. Раптом хлопчик побачив між куширями щуку, яка тримала у пащі маленьку плітку. Він стукнув по льоду, плітка десь поділась, але щука не втекла. Тоді хлопець став гатити ногою в те місце, де була щука, і провалився під воду. В школі почався урок, а Олесь сидів мокрий, увесь у рясці, і плакав.

Першим уроком було малювання. Вчителька сказала, що вони сьогодні малюватимуть перегнійний горщичок, та дістала його зі своєї сумки. Дітвора нахилилася над своїм листами, сумлінно виводячи контури глечика. Коли Матильда Петрівна зупинилася коло малюнка Олеся, то здивувалася, адже звідти на неї дивився дятел. І хоч він їй і сподобався, вона все ж сказала, що поставить хлопцю двійку. Олесь зібрав свої речі та пішов з классу, сказавши, що він хоче малювати дятла, а не гирунчик.

Хлопчик натягнув пальтечко та вирушив у верболози. Там він був до самого вечора: досліджував пташині гнізда, їв калину, шукав трухляків. Олесь радів сонцю, мружившись йому назустріч.

Хмари опускалися все нижче, а отже, скоро потрібно буде йти додому. Грюкнули двері, і десятки школярів посунули додому. Малі хлопчаки намагалися показати себе, бо завиділи коло тину дорослих, які обговорювали дітей. На одного казали, що той геройський парубок, на інших — навпаки, а коли побачили Олеся, то сказали, що він якийсь дивакуватий. На мосту хлопець зустрів Федька, того, хто вдарив його вранці під око. Розбишака сунув Олесеві кусок пирога з м’ясом та почав отрушувати його пальтечко від мотлоху, який начепився на хлопця, доки він був у верболозах. Дивакуватий хлопець зрадів такій щирості та дружбі і сунув Федькові пташине гніздо у подарунок. Олесь побіг додому через сосни, які немов бігли разом з ним.

Хлопчик по дорозі додому зустрів свого діда Прокопа, який їхав по солому, та вирушив разом з ним. Олесь запитав у діда, чому його називають диваком. Той порадив йому не слухати людей, а потім додав, що він справді все якось коло землі ближче, а не коло людей, тому так і говорять вони про нього. Онук запитався у діда, чому дятел їсть шишки, а щука — маленьку рибку, на що той відповів, ніби у кожного різна порода.

Дід грузив все більше соломи, а Олесь переймався за коней, що їм тяжко буде. Додому вертались у темряві, тому що коні йшли повільно. Дід Прокіп щоразу бив їх батогом та підганяв скоріше йти. Онук попросив діда не бити худобу, а той, розізлившись, сказав, що не можна вижити, якщо не бити. Або ти, або тебе. Хлопця засмутили ці слова, і він закортів швидше повернутися у село.

Коли приїхали додому, то хлопчик відразу поліз на піч грітися і почув розмову діда з матір’ю, де Прокіп говорив, що Олесь дивак, і його затопчуть, якщо він так буде себе поводити. Дід, зайшовши до хати, звернувся до онука, але той лише глибше зарився у подушку. Мати попросила не чіпати сина. Дід тихенько їв та ніяково зиркав на Олеся.

Хлопчик непомітно заснув. Снився йому сон, де він просить маму розповісти йому казку про Івасика-Телесика…А за вікном народжувався новий день.

Висновки:
• за жанром «Дивак» — автобіографічне оповідання;
• автор зображує природу та в контрасті показує, як її сприймає головний герой, а як — усі інші;
• твір присвячено проблемі добра і зла, єдності людини та природи.