Дуже стислий переказ твору «Людина і зброя» Олесь Гончар


Рейтинг скороченого переказу 4.67 на основі 3 голосів


1

Це було до початку Другої Світової війни у Харкові. Студенти готувалися до останніх екзаменів, а у порожній аудиторії істфаку забарикадувалися Таня Криворучко і Богдан Колосовський. Обоє читали конспекти про історію середньовіччя. Вони помирилися після несерйозної сварки. Богдан був струнким, вродливим, смаглявим хлопцем із чорним волоссям. Він ріс без батька, тому старанно вчився, ночами розвантажував вагони. Цього літа обоє поїдуть на археологічні розкопки Ольвії.

2

Їхній друг і однокурсник Степура стояв у дверях. Сказав, що почалася війна. Троє знайшли друга Мирона Духновича, і повідомили жахливу звістку. У парку біля пам’ятника Тарасові юрмилися люди. Студенти побачили Мар’яну й Лагутіна, які обіймалися. Степура був закоханий у дівчину, тому ревнував. Потім всі пішли до студмістечка. Дорогою бачили, як у господарських та продуктових магазинах люди у паніці розгрібали всі товари. У натовпі нахабний гевал тягнув жінку за хустку, а Богдан заступився. Біля гуртожитку червоноармієць розклеював оголошення про мобілізацію. Троє залишили розгубленого Духновича, і пішли обідати на фабрику-кухню.

3

По будинках ходили розсильні військкоматів із повістками, студентів поки не чіпали. Комендантська гуртожитку перетворилася на штаб, де старшим був Спартак Павлущенко, член факультетського комсомольського бюро. На посту був Слава Лагутін, але біля нього крутилася із жіночого гуртожитку чорнява красуня Мар’яна Кравець. Прогнавши дівчину, Спартак попередив Славу про диверсантів. Тож Лагутін вдивлявся у темряву на цвинтар, що був улюбленим місцем студентів. Раптом з’явився гультяй Дробаха Павло, хлопець з Донбасу. Потім повертався з побачення з Танею Богдан. Він попросив у Спартака змінити Славка на посту. Але Богдана не було у списках, бо його батька репресували як ворога народу. Тому Спартак образив Богдана. У кімнаті хлопець виговорився Степурі.

4

Наступного дня біля райкому влаштували військкомат: відбирали на фронт добровольців-студентів із гуманітарних факультетів. Колосовського допитували останнього. Жінка з комісії розпитувала, чому той не зрікся батька. Раптом його відкладену заяву взяв військовий. Він перекреслив студентську відстрочку.

5

Таня намагалася протягом трьох років стосунків розрадити смуток Богдана від образи за батька. Хлопця називали сумлінням факультету. Але не дали підвищеної стипендії. Таня разом з Мар’яною, двома дівчатами з філологічного та Олею-гречанкою побігли до корпусів Держпрому. Духнович, Дробаха, Степура, Лагутін, четвертокурсники Мороз та Підмогильний якраз чекали Колосовського. Богдан вийшов радісний із вигуком: «Годен».

6

Михайло Штепа зустрів гурт дівчат та Духновича на зупинці. Він не здавав свою відстрочку, і пішов складати іспит. Інші сподівалися, що війна швидко закінчиться, і вони доскладають іспити декількома місяцями пізніше. У буфеті гурт хлопців накинувся на бутерброди.

7

Хлопці почали збирати свої речі. Валізи хотіли здати комендантові, але Штепа їх відмовив. Потім прийшла Таня. Склала на п’ять, але викладач Микола Ювеліанович хотів бачити й Богдана. Через півгодини він вже сидів в аудиторії. Професор, поглядаючи на колони мобілізованих у вінці, розповів про свого єдиного сина. Поставив Богдану «відмінно».

8

Наступного дня проводжали хлопців. Тому Мар’яна та Лагутін одружувалися, навіть приїхали батьки дівчини. Ніхто не хотів поспішного весілля. Батько Мар’яни порадив зятю йти у піхоту. Патефон не грав, тому запросили співати Ольгу. А на посту добровільно стояв Степура. Він був закоханим у Мар’яну три роки, але ненавидів свою зовнішність та заняття штангою. Вважав, що не сподобався би так дівчині.

9

Мирона Духновича обіймала мати, але він вирвався до колони. Містом йшов студбат — студентський батальйон. У Мирона батьки були військовими лікарями. Колону за містом проводжали найзавзятіші дівчата: Мар’яна Кравець, Ольга, Ліда Черняєва і Таня Криворучко. Пішли назад тільки коли їх відігнали командири.

10

Коли Тані було вісім чи десять літ, то вона зі старим дідом ходила до Дніпра на пастбище човнів. Батько її працював прокатником на заводі, у вільний час любив рибалити. З дідусевих історій про запорожців виникло бажання досліджувати рідний край. Університет був її мрією, і подарував кохання. Поверталася дівчина з Мар’яною до гуртожитків, де саме приїхала її сестра Клава. Як почалася війна, її чоловік Ваня, що був лейтенантом, сказав хапати малого сина, і бігти на вокзал. Мати пішла здавати приймач. Батько Мар’яни мовчки вислуховував історії старшої доньки про страшну дорогу. А вночі знову пішов на завод.

11

Зі студентів збривали їхні чуби, а вони обмінювалися жартами. Їм роздавав нові юхтові чоботи помкомвзвду Гладун. Він був уособленням таборної дисципліни, ганяв студентів. Особливо недолюблював вільнодумного Духновича. За нього навіть Колосовський заступився. Гладун знущався зі студентів через їхній непослух: то у затінок сядуть, то співати відмовляються. А коли погнав їх «бігом» по спеці, коли всі на обід пішли, то гнався за ними довго, поки вистачило духу.

12

Богданові було соромно, що вони досі проходили навчання. Через це перевершував навіть вчителів. Одного дня прийшли дівчата. Тетяна йшла боса, принесла коханому квіти. Не поїхала додому, бо хотіла ближче залишатися біля Богдана. З понеділка увесь університет відправлявся рити окопи під Красноградом. Ольга, як виявилося, прийшла до Степури. Але хлопцеві випало служити разом із Лагутіним, через що ті часто сварилися. Раптом почув Богдан сурми від табору, почав бігти. Кинув дівчину, віддав їй на збереження свій студентський мартикул.

13

Збір був, аби вручити нову зброю — десятизарядні напівавтомати. Роздали під номерами, а ще вручили каски. Гладун показував студентам, як правильно обмотувати онучу, щоб не понатирати ноги в поході. Потім кликав курсантів, давав їм жувати сіль на хлібові, запивати водою. За цим спостерігали старші комісари, серед яких був майбутній комісар студбату Лещенко. Потім батальйон з училищем пішов у похід. Брели всю ніч, дібралися до намету аж під обід. Поспавши лише півгодини, знову зазвучали сурми. Студентів уже чекали товарні поїзди на фронт. Духнович під час походу наступив на щось, і в нього розпухла нога.

14

У вагонах їм видали довідки, «медальйони смерті», у який клали папірець зі своїми даними. У багатьох при собі були паспорти та студентські. Усі цивільні документи зібрали до вагону комісара Лещенка, де він їх спалив. Вночі курсантів розбудили зенітки, тому кинулися геть з вагонів на станції.

15

Наступного дня після відправки на фронт прийшли дівчата і мати Духновича. Було людно, бо завезли нових чоловіків. Студбатівці вже були за Дніпром. Йшли пішки до фронту, дивувалися красою розмальованих селянських будинків. Але доводилося ховатися у хлівах через нальоти штурмовиків. Тим часом у Духновича сильно роздуло та нарвало ногу. Він хотів йти за допомогою товаришів, але його посадили у перший зустрічний грузовик.

16

Вели студбатівців до командного пункту дивізії. Вони потрапили під мінометний обстріл. Ярошенку з геофаку роздерло щоку, Колосовський його перев’язав, наказав бігти до санітарів. Вогонь припинився після того, як зруйнували штаб. Внаслідок цього загинув Дробаха, і студенти вирили йому могилу.

17

Усі були у задумі після поховання товариша.

18

Вантажівка розвозила снаряди, і Духнович почувався зайвим. Вночі була гроза, а його так і не завезли до медсанбату. Він мокнув, згадував про своє дитинство: кабінет батька, заставлений книгами, міську Короленківську бібліотеку. На наступній зупинці вартовий артилерист проколов йому рану, вибіг увесь гній. Вони вмостилися під брезентом на снарядах, їли розмоклий хліб.

19

Артилериста звали Решетняком. Війна застала його під час навчання біля казарми. А у тридцять третьому харчувався бур’янами, крав колоски на полі — лише сам і вижив зі своєї родини. Під час розмови Решетняка Духнович нарешті заснув.

20

Людей з полку залишилося мало понад річкою Рось. Саме у цей полк привели студбатівців. Вони вирили собі окопи, харчувалися кислими яблуками та цукром зі зруйнованого райпродмагу — варили саламаху. З ними познайомився сержант Цаберябий, що розповів про повадки німців. Поки їли, то над головами пролетів снаряд. Богдан навіть пробував курити махорку. Сержант заснув, а Богдан хотів вистежити, звідки б’є снайпер. Цаберябий прокинувся, поманив німця каскою, а Богдан його і вбив.

21

Ворог вдень не тривожив. В окопі Степура думав про Мар’яну та негарну тиху Ольгу, слідкував за Лагутіним в окопі. Згадував Андрій свій хліборобський рід. Ввечері ділили порівну сухарі. Потім прийшов політрук Панюшкін, відібрав кільканадцятеро бійців. Майор Краснопольський дав завдання обшукати будинок, у якому на мить з’явилося і погасло світло. Повів їх Гладун. У темноті бійці оточили будинок, а Лагутін і Степура пішли всередину. Будинок був пустим, тому почали обшукувати інші. Виявилося, що помкомвзводу бачив, як у шибці відбивалося світло з того боку річки.

22

Колосовського викликали йти у розвідку. Всі здали документи та шинелі. Повів бійців політрук Панюшкін. Розвідувальники йшли в обхід ворога, у брід. Богдан боявся бути пораненим і потрапити у полон до німців, бо тут його не врятують. Він так і не написав листа матері. А у медальйоні, окрім її адреси, вказав і адресу Тетяни. Вони йшли знищувати залізничний міст. Бійців розділили на дві груби: одні побігли до мосту, а інші несли вибухівку. Перша група швидше вдерлася у будку до німців. Але їхні сапери не встигали, сонце сходило, і вже бігли фашисти. Панюшкіна вбили, і Колосовський стріляв з його зброї.

23

Тим часом комісар Лещенко хвилювався. Спартак, який був писарем на КП, висловлював свої підозри щодо Богдана. Нарешті почули вибух — міст підірвали.

24

До командирів прийшов Дев’ятий з вищого керівництва. Він пропонував піти у наступ, дарма що день і студенти без артпідготовки. Відповідальним за наступ призначив комсорга Спартака. До студентів додали новоприбулих київських колгоспників, з яких не всі мали зброю. Побачивши, що кидає бійців на м’ясорубку, Дев’ятий відмінив атаку.

25

Духнович віднайшов свій батальйон, побачив пораненого Гладуна, що шукав грузовиків. Мирона запримітили товариші, спустили в окоп до Степури. Духновичу розповіли за втрати, за самодура Дев’ятого, і за розвідку Богдана. Думали товариші більше не розлучатися.

26

Наступної ночі послали забрати убитих з моста і з берега понад Россю. Духнович і Степура витягли чийсь задубілий труп з річки. Потім сиділи в окопі, аж раптом повернувся Богдан. Він сів і закурив, але не розповів про операцію: як із 17 бійців залишилося 5, як втікали від ворога і переховувалися в очеретах.

27

Духнович ліг поспати, а коли Степура будив його, то уже стріляли. Танки були за річкою, а бійці лежали на шосе біля мосту із гранатами. Як тільки ворожий танк з’явився на березі, радянські солдати почали наступ. Духнович сховався під мостом, на якому йшли танки. Але міст запалав, і він з іншими пригнув у воду.

28

Згодом у бій проти фашистських танків вступили артилеристи. Духнович повз рачки до канави, мав поранену ногу. Він побачив, як пораненого у груди та живіт Лагутіна, врятував Степура. Санітари перев’язали йому ногу, а інший боєць забрав його юхтовані чоботи. Він доповз туди, де лежали поранені студбатівці. Колосовського лише черкнули у голову. Тим часом у сусідній хаті судили Гладуна, який сам себе підстрелив. Прибулі грузовики із санітарами забрали Лагутіна, біля якого примостилися його друзі. Вже від’їжаючи, побачили як над Гладуном чинили трибунал.

29

Грузовики їхали швидко, зупиняючись інколи у селах. Старі матері приносили бійцям молоко, хліб та фрукти. Машини гнали, і Лагутін стогнав від болю. Духновичу здавалося, що той агонізував. Біля Дніпра він помер, і його поховали біля підніжжя Тарасової гори.

30

Харківські жінки та студенти копали рови трьома метрами завглибшки та сімома метрами завширшки. Таня, Ольга та Мар’яна потрапили в один робочий загін. Вимагали, аби жінки знімали хустки, і не приваблювали уваги противників. Життя всі вели циганське. Хліб доставляли із Харкова, а воду привозив дід Лука бочками. Під час відпочинку розповідав дід дівчатам про часи, як був махновцем. До розмови приєднувалася і тітка Хотина, яка розповідала про свого сина Трифона, що служив у морфлоті. Надвечір німецький літак скинув на окопників бомбу.

31

Троє дівчат після закінчення роботи пішли у степ говорити. Мар’яна шкодувала, що не одружилася із Славком раніше. Оля заспівала тужливу грецьку пісню. Вона любила вайлакуватість та сентиментальність Андрія Степури. Одного разу дівчина навіть прибігла до нього, але він все думав про іншу. Мар’яна вибачилася перед Ольгою. Дівчата вирішили послати її додому дізнатися, чи прийшли листи. І кожного разу вони чекали на платформах новин від нових поїздів. А одного разу до Тані приїхала мати. Але вона її не знайшла, і евакуйований товарняк поїхав на Урал. Таня бігла за поїздом, впала і роздерла коліно. Потім сварила себе за те, що не приїхала до батьків, а чекала у Харкові на вісточку від Богдана.

32

Біля привалу дівчат налякав дід Лука, що сторожував степ із рушницею від диверсантів. А далеко у степу горіли стерні. Таня довго не могла заснути на соломі, все думала про коханого, зверталася до нього. А Мар’яні снився голос та обійми Славка.

33

Заледве відпросили Мар’яну у місто. Відчувала, що у неї буде дитина. На вокзалі були ешелони із пораненими. Степура першим її окликнув, розповів про смерть Славка. Вона, як вдова, пішла додому, де на неї чекав лист від ще живого чоловіка.

34

Степура після смерті Лагутіна перестав його ревнувати, і зрозумів, що саме Славко був гідний кохання Мар’яни. Вночі у санітарному ешелоні до нього підсів говорити колгоспник Довгалюк. Розповів історію про злочин ревнивця, про своїх трьох дітей. Привезли поранених у шахтарські села, де лікарні і школи перетворили на госпіталі.

35

У той же госпіталь двома днями раніше привезли Спартака Павлущенка. Після безглуздого нападу, він ненавидів командира Дев’ятого. За ним доглядала добросердна смаглява шахтарочка Наташа. Коли прибули нові бійці, до нього прийшов Духнович і розповів про усі події. Спартаку контузило щелепу, і він не міг говорити. Лише після неспокійної ночі, зрозумів, що у його душі щось людяне з’явилося. Потім вибіг у степ, закричав перші слова.

36

Коли повертався у палату, то зустрів Наталю. Обіймав її, зізнавався у коханні. Відтоді кожного дня ніби випадково забігала у палату до свого студента. Скоро про них усі здогадувалися, і Наталці влетіло від старої жінки-хірурга. Але Спартак рішуче пішов до дому дівчини, аби взяти її за жінку. У її кінмнатці вони розповідали одне одному про своє життя. Але швидко одужав солдат і поїхав знову воювати.

37

Духнович та Степура ввечері сиділи на партах, розмовляли. Потім прийшов Спартак, вибачався за свою поведінку. Але чергова сестра перервала розмову студбатівців та загнала їх у палати.

38

Студентів швидко виписали, Степурі навіть осколків не витягали з ноги. На вокзал їх проводжала Наталя. Степура запримітив, як на вокзалі танцювали батько з сином, а мати стояла і плакала. Вони приїхали у виздоровчий батальйон у приморських територіях. Там був і Колосовський. А поки розмовляли з писарем Лимарем. Знайшли Богдана серед гурту моряків.

39

Степура та Павлущенко ловили рибу, Духнович їм допомагав. Колосовський разом із новими товаришами ходив за місто збирати городину. Любили говорити про довоєнне життя. Богдан сумував за Танею, написав їй 2 листівки. Наступного дня приїхали із училищ. Спартак пішов у бронетанкове. Коли проводжали Павлущенка, той запитав у Богдана, за що репресували батька. Як виявилося – за знайомства із вільнодумцями.

40

У рідному Запоріжжі Богдана зустріли заводи, що працювали для потреб війни. Бійцям довелося захищати Дніпрогес. Їх вразила велич греблі на Дніпрі. Зустріли одного зі студбатівців Миколу Харцишина. Повідав, що ситуація погіршувалася з кожним днем.

41

Після риття окопів, всі відпочивали. Степура, Духнович та Богдан говорили про небо, своїх загиблих товаришів. Богдан покликав до гурту друга Васю-танкіста, що познайомив із вчителем мови Голобородьком. День минув за розмовами та жартами. Ввечері Колосовський з іншими бійцями пішов у розвідку. Під час обстрілу загинув вчитель.

42

На Дніпрогесі працював старий інженер Іван Артемович. Він відправив свою сім’ю в евакуацію на Північний Кавказ. Хтось приніс чутку, що німці уже в Нікополі. З Кривого Рогу зателефонували, і попросили відключити живлення підстанції, бо їх оточили німці. Те ж саме зробили із Дніпродзержинськом. Інженер та Поля відправили молоду практикантку Ліду на лівий берег, бо на Хортиці уже були німці.

43

Поранених приймали на території Дніпрогесу. Записувала усіх немолода Поля-прибиральниця. Після обіду побільшало поранених, у саду Колосовський привів одного з важкими пораненнями. То був Степура. Німці вже почали бити по Дніпрогесу, тому Поля швидко згребла усі папери і втекла. Андрій уже був мертвим.

44

Поля бігла вниз до потерни — кілометрового тунелю під водою. Документацію прорвали кулі, тому її довелося спалити. Тим часом усі з пораненими спускалися у потерну, бо вже готували вибух Дніпрогесу. В кінці тунелю все було захаращено вибухівками, залишався лише вузький прохід для людей. Вибралися живими. Греблю опісля висадили у повітря.

45

Танки запізнилися обороняти Дніпрогес на декілька годин. Серед тих, хто залишився на правому березі, був Колосовський, Духнович, Вася-танкіст, ополченці з міста, інші бійці. У бою ледь не вбило Богдана. Степура свідомо пішов на подвиг — зупинив танк. Бійці все ще були у садках, коли почули вибух на греблі. Один з бійців Храпко пропонував здатися і відступити. Розвідники повідомили, що греблю охороняли німці. І тоді вчинили напад на ворогів, але не змогли пробратися на лівий берег.

46

Згодом захопили багато українських міст ціною величезних людських втрат.

47

Таня й Ольга дізналися, що Мар’яна працювала на заводі. Та двоє дівчат поїхали провідати Степуру у донбасівський госпіталь, де його вже не застали. А в Маріуполі дізналися, що їхніх хлопців 2 дні тому відправили на фронт. Вони залишилися у місті, спершу працювали на будівництві степового аеродрому, потім збирали городину. Коли вже з’явився Мелітопольський напрям, то вони поїхали до батьків Ольги.

48

Батьки гречанки швидко збирали речі в евакуацію. До села тим часом повернулася із фронту від чоловіка Федорка. Сама вона їхала під Магнуш, де лежали поранені. Ольга і Таня згодилися допомагати. Вони перев’язували поранених, забрали їх у кузов. Вдома бачили, як люди зруйнували нові трактори, аби не дісталися ворогові.

49

Жителі витягнули зі складу парусники. Несподівано налетів фашистський літак, але тільки здійняв хвилю води. Всі фелюги за командуванням Федорки надвечір відчалили у напрямку Должанської коси на Кубань. Поранений кавказець, схожий на Богдана, стікав кров’ю. Таня його безсоромно гріла, але потім перестала: кохала іншого.

50

Оточенці йшли всю ніч без перепочинку, їх мучила спрага. Тим часом вбили одного зрадника, що хотів втекти до німців. Богдан дуже сумував за Танею. Їли концентрати гречки та супів, які залишили у боях солдати.

51

Ополченці днями, під час відпочинку, бачили німецькі танки. Дорогою зустріли пораненого тракториста, який згодився показувати дорогу. Забрали його з собою, заодно напилися води із побитих радіаторів. Потім напали на колгоспну пасіку, бо були голодними. Старий пасічник запрошував до готового меду, але ніяково стало бійцям, і втекли вони. Далі знайшли хату, де горіло світло. У тій птахофермі молилися дівчата віршами Франка та Лесі. Бійці повмивалися, побрилися і пішли далі.

52

Поїли солдати цибулі та хліба, які дала їм жінка на дорогу. Коли всі полягали спати, виявилося, що танкіст приховував під плащем прапор. Дорогою натрапили на баштан та телефонний кабель. Вдалося взяти у полон німецького солдата.

53

Полонений вів себе чемно. Духнович допитав його: німець був офіцером хімслужби дивізії гірських стрільців, ще не закінчив навчання. Налякав ворог новою хімічною зброєю, від якої не врятують звичайні протигази. Коли роздавали пайок, усі чекали рішення Колосовського — вбивати німця чи ні. Але не вбили, бо він може знати формулу отруйного газу.

54

Газовик йшов слухняно. Його навіть розсмішило, що тракториста, який знав дорогу, називали Колумбом. Раптом вони наткнулися на польовий аеродром німців, напали на літаки. Танкіста поранили, а Татарин загинув. Раптом вони побачили ящики із бомбами, які потрібно було знищити. Духнович пожертвував собою — підірвав останньою гранатою боєприпаси.

55

Дорогою зустріли землекопську армію, яку взяли до себе. Все ближче підходили до фронту. Але навіть після загибелі солдати віритимуть, що це буде остання війна на землі.

    Висновки:
  • твір розповідає про роки Великої Вітчизняної війни;
  • головними героями є молоді студенти;
  • автор показав безглуздість війни, яка забирає життя людей.