Аналіз твору «Як добре те, що смерті не боюсь я…» — Василь Стус

Рейтинг аналізу твору — 5 на основі 4 голосів

«Як добре те, що смерті не боюсь я…» — вірш, написаний українським поетом, дисидентом Василем Стусом.

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш/філософська медитація.

Головне: в основі поезії безстрашність перед обличчям смерті, волелюбність ліричного героя.

Ідея: необхідність цінувати кожну хвилину життя; не здаватися, вірити в майбутнє; в першу чергу завжди залишатися людиною, любити свою Батьківщину.

Головні герої: ліричний герой (символ незламного патріота й громадянина); тяжкий хрест (символ страдницьких, подібних Христовим мук, долі), недовідомі версти (символ незнання, але передчуття тяжкого майбуття); судді (символ влади й несвободи); обличчя, очі (символи «дзеркал» душі).

Значення в літературі: поезія являється своєрідним заповітом для нащадків; життєве кредо поета.

Особливості: згадуються Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка. Віршовий розмір – ямб. Римування перехресне. Входить до збірки «Палімпсести».

Чому я маю прочитати цей твір: тому що він надихає не втрачати надію прибудь-яких життєвих обставинах, жити чесно та мирно.

Додатково: вірш перегукується з поезією Т. Шевченка «Як умру, то поховайте…»; вперше вийшов друком 1986 року.