Аналіз твору «Собор» — Олесь Гончар

«Собор» – проблемно-філософський роман, написаний Олесем Гончарем протягом 1963-1967 років, вперше опублікований в журналі «Вітчизна» у 1968 році.

Літературний рід: епос.

Жанр: роман.

Головне: у творі йдеться про повсякденне післявоєнне життя робітничого селища над Дніпром (Зачіплянка), лише інколи події відбуваються у сусідніх Вовчугах та Скарбному; перипетії роману розгортаються протягом одного літа; структура складна, бо вплітаються вставні розповіді-новели про Ягора та махновців під час Української революції, про Єльчине минуле, про відрядження металурга Івана Баглая до Індії.

Ідея: показати боротьбу народу за свою духовність, збереження національної історичної пам’яті; зобразити внутрішню боротьбу особистості на шляху до утвердження високих моральних цінностей.

Головні герої: студент Микола Баглай, його мати, друг Роман Орляченко, старший брат Іван Баглай та його жінка Віруня, кохана Миколи Єлька (Олена Чечіль), її дядько Ягор Катратий, партійний працівник Володька Лобода, його батько Ізот Лобода.

Значення в літературі: роман став своєрідним каталізатором дисидентського руху, оскільки представляв молоде післявоєнне покоління українців, які прагнули зберегти духовну спадщину предків.

Особливості: центральним образом є старий собор у Зачіплянці, що уособлює духовну красу та чистоту українського народу; будівля є індикатором, наскільки люди ще не збідніли душею, і готові плекати свою духовність та історичну пам’ять; чіткий поділ героїв на «хороших-поганих»: тих, хто вродливі, добрі, без недоліків, борються заспасіння собору, тих, хто зневажає чисте і святе.

Чому я маю прочитати цей твір: хоча роман написаний ще у 1960-х роках, він порушує проблеми, що є актуальними й нині: як зберегти чистоту власної душі та нації у сучасному глобалізованому світі, коли культурні межі між народами стираються.

Додатково: за основу взяті реальні події, що відбувалися у приміському селищі на Дніпропетровщині, де певний час жив письменник.