Аналіз твору «Київ-традиція» — Микола Зеров

Рейтинг аналізу твору — 3.82 на основі 65 голосів

«Київ-традиція» – історіософія, написана українським неокласиком Миколою Зеровим у 1923 році, що увійшла згодом до збірки “Сонети та елегії” (рукопис створений у 1922 році).

Літературний рід: лірика.

Жанр: сонет.

Головне: твір апелює до питання сенсу історії; автор акцентує увагу на подіях, які«пережив» Київ з найдавніших часів до першої половини ХХ століття; письменник згадав німецькі племена готів, столицю їхнього Остготського королівства –Данпарштадт або «Дніпрове місто» (звідки пішла сучасна назва Дніпра – Днапр); польського короля Болеслава І Хороброго, що в ХІ столітті захопив Київ; посла германського імператора Рудольфа ІІ – Ляссота Еріха, який у своєму «Щоденнику» згадував Україну; французського інженера Левассера Боплана, який склав «Опис України»; завершує Зеров молодим Тичиною, який тоді був уособленням новаторства та світлого майбутнього.

Ідея: оспівування незнищенного духу Києва як культурного центру української держави.

Головні герої: ліричний герой, місто Київ.

Значення в літературі: вірш є прикладом української неокласичної поезії, створений майстром сонетів.

Особливості: вірш складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного та шестистопного ямбу з перехресним римуванням; у сонеті розкриваються філософське значення історії міста, відсутня громадська спрямованість твору.

Чому я маю прочитати цей твір: дізнатися авторську версію історії Києва, її значення у житті українців.

Додатково: Микола Зеров називав сонети «ліро-епічною мініатюрою окремої схеми».