Аналіз твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» — Тарас Шевченко

Рейтинг аналізу твору — 3.57 на основі 35 голосів

«І мертвим…» — твір українського письменника Тараса Шевченка, написаний 14 грудня 1845 року в селі В’юнище; належить до періоду «трьох літ».

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: поема-послання.

Головне: у творі зображено моральний обов'язок свідомого громадянина перед власним народом; показано образ національної еліти, визначено її політичні та морально-етичні орієнтири.

Ідея: засудження жорстокості російського царату, а також байдужості людей до своєї історії, мови й батьківщини;  заклик до соціального примирення заради відродження нації.

Головні герої: оповідач, німець, мати-Україна.

Значення в літературі: поема є яскравим прикладом патріотичної (громадянської) лірики; багато цитат із неї стали афоризмами. Твір скеровано передусім до української інтелігенції.

Особливості: твір є суцільним ліричним монологом, за змістом вирізняються п'ять частин. Автор використовує іронічні риторичні питання та прийом діалогізації.

Чому я маю прочитати цей твір: для ознайомлення з тогочасними реаліями українського суспільства, де люди шукали добра на чужині, забували про своє походження та про батьківщину.

Додатково: епіграфом до твору є цитата зі Святого Письма. За Шевченком, «мертві» — це поміщики, «живі» — інтелігенція, «ненароджені» — простий народ.