Твір у форматі ЗНО: «Неможливо завжди бути героєм, але завжди можна залишатися людиною»

+7

З твердженням, заданим темою твору, я цілком згоден. У даному питанні важливу роль грають пріоритети в житті людини, її погляди, переконання та виховання. Важливим фактором у такому виборі є бажання чи небажання особи порушувати сталі норми людського життя.

Аргументом на користь моє думки є те, що людина, передусім, повинна пам’ятати, що вона — таке ж маленьке коліщатко у механізмі Всесвіту, як і інші. Усі ми рівні, та усі ми різні. Наші пріоритети та життєві цілі, незважаючи на переконання, нічим не важливіші, ніж цінності інших людей. Так само існування будь-кого із нас є таким же важливим, як і життя решти суспільства. Поставши перед подібним вибором, ми повинні зважити всі «за» та «проти», і добре подумати, що для нас суттєвіше: загальне визнання чи чистота власної совісті.

Моє переконання ґрунтується й на тому факті, що кожен з нас — передусім людина, а вже потім лікар, вчитель, водій, касир, арахнофоб, художник, музикант… Ряд можна безкінечно продовжувати, поставивши серед інших слово «герой». Проте перш за все ми — істоти розумні, наділені почуттями і душею не просто так.

Скарбниця світової літератури дає багато прикладів щодо порушеної проблеми. Так, новела майстра пера Юрія Яновського «Подвійне коло» є свідченням того, що людяність — це той фактор, який у ряду пріоритетів повинен стояти на перших позиціях. Адже згідно з сюжетом, кожен з братів Половців бажав залишитись героєм, а не братом та людиною. Гонитва за лаврами переможця привела до краху міцної колись родини, смерті її членів і відходженню в небуття ім’я славного роду.

Хоча мій власний життєвий досвід ще порівняно малий, можу сказати, що життя моїх близьких повне ситуацій та історій, коли особа була змушена робити вибір: залишитись героєм чи особистістю. Хочу навести приклад із життя мого прадіда. Він був чудовою людиною, яка навчила мене багатьом речам. Коли я був маленький, дідусь часто розповідав мені історії свого минулого — зазвичай про війну між Радянським Союзом та Німеччиною, учасником якої він був. Найбільше мені запам’ятався випадок, який не є поодиноким у кривавому протистоянні. У мого прадіда був вибір: вбити ворога на місці пострілом з близької відстані — безпечний та стовідсотковий варіант — або ж пощадити таку ж людину, як і він сам, кинуту під поїзд страшного політичного режиму, який мчав по колії життя, не зупиняючись перед поняттями моралі та людяності. Прадід міг померти сам, пощадивши свого ворога, адже не кожному притаманне почуття совісті. Проте історія завершилась відносно мирно: плюнувши на почесті та лаври, мій дідусь зберіг життя чиємусь батькові, братові або синові.

Таким чином, можна зробити висновок: ким би ти не був, і як би високо не забрався, пам’ятай, що передусім ти — людина, яка прийшла у цей світ заради миру і добра.