Твір у форматі ЗНО: «Як відродити духовність людини?»

+35

На мою думку, для того, щоб відродити духовність людини потрібно читати книги. Адже тільки сліпий не може бачити того, як на життя людини впливає книжка. Це — одне з найвидатніших творінь культури, дієвий засіб її виховання й захисту. І я переконана, що книжка здатна виховати людину, вплинути на її життя, навіть змінити його. Але надзвичайно прикрим є той факт, що нині література більше не є одним з основних способів пізнання навколишнього, формування й розширення світогляду. Хоча книжка таки спроможна якісно змінити життя людини. Наведу декілька переконливих аргументів того, що духовність людини може відродити лише книга.

По-перше, у книжках перед нами постає весь світ і шляхи до його пізнання. А також вони допомагають нам знайти друзів і однодумців у різних етапах і країнах, збагнути універсалії буття. А найголовніше — пробуджують почуття та духовність.

Звичайно, це не всі аргументи «за». Та деякі з них уже можу підтвердити власним досвідом. Так, послання «І мертвим, і живим…» Тараса Шевченка просто приголомшило мене: я постійно перебувала в стані уявного діалогу з автором. Читала упівголоса рядки й ніби чула поетові уроки історії. А в його словах — і гіркота, і докір, і віра, і така любов до людей, що будить приспане сумління, прагнення діяти, бо «в своїх хаті своя й правда, і сила, і воля», що їх ти мусиш знайти.

Прикладів художнього осягнення ролі Шевченкового слова для самоусвідомлення українців — океан. «Прометеїв дух Тараса — це полум’я, котре нищить тьму», — писав Євген Маланюк у віршах «Невичерпність» і «Шевченко». Тарасовим словом гартували себе Максим Рильський, Василь Стус, Микола Лисенко, Василь Симоненко і Євген Сверстюк — світочі українського духу. А хто запродав душу нечистій силі, тому, як сумнозвісному Олесеві Бузині, ввижається «вурдалак Тарас Шевченко». Бій світла й тьми триває. І Тарасове слово на боці світла.

По-друге, часто книжка будить такі сильні почуття, які важко висловити. Не знаю, як передати ту бурю переживань, яку викликала в моїй душі книжка Марія Матіос «Солодка Даруся», і те відчуття крихкості людського життя перед безжалісним злом — історичним пеклом наприкінці 30-х років двадцятого століття на Західній Україні.

Отже, щоб відродити духовність ми повинні читати книги, адже книжка — невичерпне джерело знань, досвіду й людської мудрості. І нехай низькопробної літератури все більше, а поціновувачів прекрасного все менше, книжка завжди залишатиметься чи не найважливішим культурним надбанням людства, яке, без сумнівів, змінило й спроможне змінити життя.