Презентація "Павло Тичина"

-1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Павло Тичина"
Слайд #1
ПАВЛО ТИЧИНА
(1891 — 1967)


Слайд #2
Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області).
Павло Тичина –
учень бурси, 1901 р.


Слайд #3
Походив зі старовинного козацького роду (його пращурбув полковником у Богдана Хмельницького).
Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти».
Сім'я була багатодітна (народилося 13, зіп'ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали.
Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування.
Марія Василівна Тичина –
мати поета.


Слайд #4

У 1900-1907 рр. навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907-1913— в Чернігівській духовній семінарії.
Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада».
Духовий оркестр
Чернігівської духовної семінарії.
На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками


Слайд #5
У 1913-1914 рр. працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро.
Павло Тичина в юнацькі роки.


Слайд #6
У 1916-1917 рр. — помічник хормейстера в українському театрі М. К. Садовського.
1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси.
Того ж року організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.
Хор ім. М. Леонтовича
під орудою Павла Тичини,
початок 1920-х років.


Слайд #7
З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків).
Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт».
1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту».


Слайд #8
З 1929 р. — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936-1939 рр. і в 1940-1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР.
З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології.
Павло Тичина у своїй бібліотеці, 1932 р.


Слайд #9
1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР.
З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Засідання правописної комісії
в селі Поміри на Харківщині
під головуванням Павла Тичини,
28 серпня 1943 р.


Слайд #10
Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962).
1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.
Павло Тичина
читає свої вірші
на Декаді української
літератури та мистецтва,
1951 р.


Слайд #11
Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка.
Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р.
Павло Тичина
серед друзів,
1913--1914 рр.
Творчість


Слайд #12
Перша збірка віршів «Сонячні кларнети» (1918)
«Плуг» (1920) ,
«Вітер з України» (1924),
«Чернігів» (1931 р.),
Павло Тичина, 1920-ті роки.


Слайд #13
Павло Тичина, 1930-ті роки.
Приховане протистояння з тоталітаризмом засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943)


Слайд #14
У галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях Павло Тичина виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис.
Павло Тичина з бандурою,
4 червня 1946 р.


Слайд #15
Павло Григорович чудово грав на кларнеті, та й у словах вловлював особливе, музичне звучання. Можливо, тому так легко давалося йому вивчення іноземних мов (він вільно володів п'ятнадцятьма).
Павло Тичина з кларнетом,
1940-ві роки.


Слайд #16
Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві.
Похований на Байковому кладовищі в Києві
Надгробок Павла Тичини
на Байковому цвинтарі в Києві