Презентація "Театр після Другої світової війни"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Театр після Другої світової війни"
Слайд #1
Театрпісля Другої світової війни


Слайд #2
У повоєнні роки театральне мистецтво переживало не кращі часи, тому що увагу глядача притягав більш доступний і видовищний кінематограф, а потім і телебачення. За цих умов для повернення глядачів у театральні зали величезну роботу було здійснено драматургами і театральними режисерами. У США, наприклад, виникла суто американська традиція організації театральної справи. Найвідоміший американський драматург Юджин О'Нїл визначив шляхи розвитку театру на десятиріччі. В його п'єсах "Продавець льоду прийде", "Довга подорож у ніч", "Місяць для пасинків долі" створено картину абсурдності й глибокої ганебності людських відносин. Ці твори проклали дорогу для сприйняття публікою таних складних драматургів, як Тенессі Вільямс і Артур Міллер. У п'єсах Вільямса "Скляний звіринець", "Трамвай бажання", "Орфей спускається в пекло" та інших світ людських відносин постає в усій своїй трагічності й проблемності. П'єси Вільямса було перекладено багатьма мовами, вони з успіхом ставилися на сценах найбільш престижних театрів світу. У роботах А. Міллера "Смерть комівояжера", "Вид з мосту", "Після гріхопадіння" підносяться проблеми цінності внутрішнього світу людини, його неповторності, відповідальності кожного за те добро і зло, яке він учинив.


Слайд #3
Співзвучні мотиви спостерігаються і в творчості європейських драматургів, які створили "драму абсурду". Найвідоміші представники цієї течії — французькі драматурги Ежен Йонеско (румун із походження) і Семюель Беккет (походженням ірландець).
У п'єсах Йонеско "Лиса співачка", "Урок", "Носоріг", "Небесний пішохід" домінують відчуття кошмару і нісенітності існування. Широкої популярності набули п'єси С. Беккета "В чеканні Годо", "Кінець гри", "Остання стрічка". У 1969 р. творчість драматурга було відзначено Нобелівською премією.


Слайд #4
На відміну від 'кіномистецтва, розрахованого на мільйонні аудиторії та значною мірою пересічного споживача, театр усе ж таки залишається елітарним мистецтвом.


Слайд #5
У Радянському Союзі театральне мистецтво було на досить високому рівні. В кожному обласному центрі існували театри: музичні, драматичні, дитячі, а в столиці, Ленінграді та ще в декількох великих містах склалися цікаві творчі колективи, очолювані видатними режисерами, в яких працювали талановиті актори, відомі й популярні в усій країні. Зокрема, слід відзначити Великий драматичний театр у Ленінграді на чолі з Г. Товстоноговим, Московський театр на Таганці, головним режисером якого був Ю. Любимов, а в трупі театру працював В. Висоцький, МХАТ, театр "Сучасник" та деякі інші. На весь світ були відомі балетні трупи Великого театру в Москві, ленінградського Марийського театру, Київського театру опери та балету. Відомі балерини Г. Уланова, М. Плісецька, танцювальні колективи — ансамблі "Берізка", під керівництвом І. Мойсеева, ім. П. Вірського, хор ім. Г. Вірьовки під час закордонних гастролей демонстрували найвищий мистецький рівень.