Презентація "США 1918-1939"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "США 1918-1939"
Слайд #1
Презентація з Всесвітньої історії на тему: “США 1918-1939”


Слайд #2
План
Форма держави.
Органи влади.
Політичні партії.
Система виборів до вищих органів влади.
Голова держави.
Політичні діячі.
Найголовніші події в історії.


Слайд #3
Форма держави
В США форма правління – президентська республіка.


Слайд #4
Органи влади
УРЯД – вищий виконавчий орган держави,
кабінетминистров(секретарей), очолюваний
президентом. Президент – глава держави і
верховний головнокомандувач. Голосування
проходить за штатам. Представництво кожного
штату має 1 голос. Виборчий кворум становить
2/3 голосів. Обличчя яке здобуло більшість
голосів після президента, стає
віце-президентом.


Слайд #5
Політичні партії
 
Основні політичні партії – республіканська і демократична.
VS


Слайд #6
Демократична партія США — одна з двох головних партій США, що створюють двопартійну систему. Є однією з найдавніших політичних партій у світі. Її неофіційний символ — осел, її колір — синій.


Слайд #7
Республіка́нська па́ртія США  — одна з двох основних політичних партій США.Неофіційний символ партії — слон, колір — червоний. Партія була заснована 28 лютого 1854 в Ріпон, штат Вісконсін.


Слайд #8
Система виборів до вищих органів влади. Голова держави.
Обраний у середині грудня президент вступає на посаду 20 січня наступного за виборами року. Такий тривалий термін необхідний, щоб президент міг сформувати президентську адміністрацію або виконавче правління. Перед вступом на посаду президент складає таку присягу: "Я урочисто присягаюся, що сумлінно виконуватиму обов'язки Президента Сполучених Штатів і всіма своїми силами підтримуватиму, охоронятиму і захищатиму Конституцію Сполучених Штатів".


Слайд #9
Якщо жоден претендент не набере абсолютної більшості голосів, застосовується екстраординарна процедура призначення президента і віце-президента. Обрання президента з числа трьох кандидатів, що набрали найбільшу кількість голосів, здійснює Палата представників. В аналогічній ситуації віце-президента з числа двох кандидатів, що набрали найбільшу кількість голосів, обирає Сенат.


Слайд #10
Політичні діячі
Джеймс Медісон (1751-1836)
батько американської 
конституції, четвертий за
рахунком президент США,
один з авторів знаменитого
збірника статей
"Федераліст".


Слайд #11
ТОМАС ДЖЕФФЕРСОН (1743 – 1826)
 американський політичний діяч,
автор Декларації незалежності
США. Спираючись на Пейна в
поглядах на приватну власність 
невключив право на приватну власність
у перелік невід'ємних прав людини при
складанні Декларації незалежності. На
противагу локковой тріаді "життя,
 свобода, власність" Джефферсон
пропонує інший базовий набір
природних прав людини: життя, свобода
і досягнення щастя.


Слайд #12


Після завершення Першої світової війни США опинилися у надзвичайно сприятливому становищі. На відміну від європейських держав США не зазнали значних воєнних руйнувань. Монополії отримали величезні прибутки від воєнних поставок. Національне багатство США в роки війни зросло більш як у 2,5 раза. З боржника європейських країн США перетворилися на їх кредитора. Борг європейських держав США на початок 20-х років становив 11 млрд доларів. Америка вступила в епоху процвітання (проспериті).
Подолавши проблеми повоєнної структурної перебудови і скоротивши видатки на оборонну промисловість, США стали на шлях створення економіки широкого споживання. Порівняно з довоєнним рівнем на кінець 20-х років промислове виробництво збільшилось на 70 %. США виробляли на 10 % більше світової продукції, ніж Англія, Франція, Німеччина, Італія та Японія. Особливу роль у промисловому піднесенні США відігравала автомобільна промисловість.
Економічна криза 1929-1933 рр. особливо глибоко вразила США: загальний обсяг промислової продукції скоротився до 53 % докризового рівня; розорилися сотні тисяч фермерів; збанкрутували 5 тис. банків. Особливої гостроти фінансова криза набула навесні 1933 р.: мільйони дрібних вкладників втратили свої заощадження і перетворилися на жебраків.


Слайд #13

На президентських виборах 1932 р. перемогу здобув представник Демократичної партії Франклін Рузвельт, який для виходу з кризи проголосив "новий курс", теоретичними підвалинами якого було вчення англійського економіста Кейнса, згідно з яким для забезпечення нормального функціонування виробництва необхідні державне регулювання економіки та соціальні реформи.
Стрижнем внутрішньої політики уряду було відновлення промисловості. З цією метою було прийнято закон, відповідно до якого підприємці мають укладати між собою угоди чесної конкуренції, що регулюватимуть рівень виробництва, цін, заробітної плати, ринків збуту. Було ухвалено закон про допомогу фермерам, за яким держава укладала з фермером контракт про скорочення посівних площ, поголів'я худоби, а також закон про відносини між підприємцями і робітниками (закон Ватера), згідно з яким заборонялися втручання підприємців у справи профспілок, переслідування робітників. Того самого року вперше в історії США ухвалено федеральний закон про соціальне страхування, за яким встановлювалася система пенсій за віком і виплат з безробіття.
Активне державне регулювання сприяло поступовому послабленню кризових явищ в економіці.


Слайд #14

Однак восени 1937 р. у США розпочалася нова економічна криза, для подолання якої адміністрація Рузвельта (який на виборах у 1936 р. знову переміг) здійснила низку нових реформ: зменшила податковий тягар, встановила мінімальну заробітну плату, запровадила певне регулювання сільського господарства. Але з 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших реформ. На початок Другої світової війни адміністрація Рузвельта намагалася закріпити результати "нового курсу".
Загалом економіка США 30-х років перебувала в стані застою, адміністрація Рузвельта не змогла цілком контролювати ринкову економіку.


Слайд #15

У зовнішній політиці Рузвельт вважав, що Америка має відігравати активну роль у світовій політиці. Але загалом у країні переважали "ізоляціоністські" настрої, тобто бажання дистанціюватися від перебігу подій у неспокійному світі. 1933 р. США встановили дипломатичні відносини з СРСР. Своєрідним закріпленням ізоляціоністського курсу став закон 1935 р. про нейтралітет, згідно з яким у разі воєнного конфлікту президент повинен був застосувати ембарго (заборону) на експорт зброї воюючим країнам. Закон не розрізняв агресора та жертву і був за своїми наслідками подібним політиці "умиротворення", яку проводили Англія і Франція. Однак з посиленням агресії Німеччини та Італії в Європі, Японії на Далекому Сході позиція Рузвельта стала іншою. 1937 р. він закликав до створення системи "карантину" навколо агресорів, але не виявив особливої наполегливості в її організації. Лише початок війни змусив адміністрацію Рузвельта змінити
закон
12.03.14
про нейтралітет з тим, щоб мати можливість здійснювати військове постачання Англії та Франції.
Напередодні Другої світової війни у США були закладені підвалини державного регулювання економіки, здійснені важливі соціальні реформи, що свідчило про важливий крок у створенні держави добробуту"


Слайд #16

ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ. Після закінчення Першої світової війни президентом США залишався Вудро Вільсон (1913-1921 pp.). У внутрішній політиці адміністрація сприяла зміцненню позицій американських фінансових кіл. У зовнішній політиці США про водили експансіоністський курс у Латинській Америці та на Дале кому Сході. «Програма миру» В. Вільсона передбачала зміцнення провідних позицій США у світовій торгівлі й політиці через посе редництво Ліги Націй. Проте ці плани провалилися на Паризькій мирній конференції.
У 20-х pp. (1921-1933 pp.) при владі знаходилися республі канці: У Гардінг, К. Кулідж, Г. Гувер. Було здійснено ряд заходів в інтересах промислових магнатів, розпочався наступ на проф спілки (рух за «відкриті підприємства»), заохочувалася зовнішня торгівля, надавалися пільги корпораціям-експортерам, проводи лася політика жорстокого протекціонізму тощо.
У зовнішній політиці США намагалися розширити ринки збуту товарів та сферу інвестицій капіталів. Посилилося проникнення у Китай, де розраховували на те, що економічна перевага дасть змогу витіснити Великобританію і Японію. У Латинській Америці США на початку 30-х pp. взяли під контроль фінансові системи більшості держав.


Слайд #17

Уряд Ф. Рузвельта проводив гнучку і реалістичну зовнішню політику, розуміючи роль США у світовій політиці. Одним з пер ших зовнішніх актів нового президента було встановлення в 1933 р. дипломатичних і торгових відносин з СРСР. Проте в 30-х pp. у країні переважили «ізоляціоністські» настрої — бажання дистанціюватися від подій у світі. У 1935 р. навіть було прийнято закон про нейтралітет. Лише посилення агресії Німеччини та Япо нії змусили адміністрацію Рузвельта змінити закон, щоб мати можливість здійснювати військові поставки до Великобританії та Франції.


Слайд #18
счяСША, форма правління – президентська республіка.
Структура уряду
УРЯД – вищий виконавчий орган держави, кабінетминистров(секретарей), очолюваний президентом. . Президент є заступник – віце-президент. Основні політичні партії – республіканська і демократична.
Порядок освіти. Для виконавчої обираються чотири роки Президент і віце-президент. І тому кожен штат призначає виборщиків, що за2-хлиц(один у тому числі точно може бути жителем іншого штату). Президент = обличчя яке здобуло > загальної кількості виборщиків. Якщо протягом кількох подали однакову кількість голосів, то палата представників вибирає їх президента. Якщо кандидати наберуть однакову кількість голосів, тоді вибори виготовляються зі 5 осіб, отримали найбільшу кількість голосів. Голосування проходить за штатам. Представництво кожного штату має 1 голос. Виборчий кворум становить 2/3 голосів. Обличчя яке здобуло більшість голосів після президента, стає віце-президентом.
Партійний склад уряду. У Штатах Америки спочатку відсутня партійне законодавство як такий. У конституції США 1787 року й 27 поправки до ній міститься ніяких натяків створення і діяльність політичних партій Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 р..бля стойна кароч 3 вкоротиПерша партійна система[ред. • ред. код]


Слайд #19

Першою партією США стала Федералістська партія (англ. Federalist Party або Federal Party). Вона була створена під час першого президентського терміну Вашингтона міністром фінансів Гамільтоном зі своїх прихильників, переважно городян Нової Англії, які підтримували його політику. Гамільтон виступав за сильний центральний уряд, розвиток промисловості та торгівлі, для чого вважав за необхідне поліпшити відносини з Великобританією, утворення Центрального банку. Федералісти контролювали федеральний уряд до 1801 року. 1796 року федераліст Джон Адамс став першим в історії США партійним президентом та першим главою держави обраним на альтернативній основі. Партія була активна з 1792 по 1816 роки. Повністю припинила існування в 1820-х роках.
Головним опонентом федералістів стала Демократично-республіканська партія (англ. Democratic-Republican Party), створена 1792 року Джеймсом Медісоном, колишнім соратником Вашингтона та Гамільтона, і Томасом Джефферсоном, займавшим пост державного секретаря в першому кабінеті президента Вашингтона.[6] Після того як 1800 року Джон Адамс не зміг домогтися переобрання, а федералісти назавжди втратили більшість у Палаті представників та Сенаті, Демократично-республіканська партія стала домінуючою політичною силою в Сполучених Штатах.


Слайд #20

Поступово вплив та потужність джефферсонівських республіканців росли, в той час як елітарність їх опонентів відштовхувала від них виборців. Нищівний удар по федералістам було завдано в середині 1810-х років, коли вони відмовилися підтримати Англо-американську війну 1812 — 1815 років, що поставило партію на грань розколу. Розгромна поразка опозиції на виборах 1816 року і що настала після нього Епоха добрих почуттів (англ. Era of Good Feelings, 1816 — 1824) поклали край Першій партійної системи. Вісім років, протягом яких одна партія практично безроздільно панувала на політичній сцені, призвели до того, що партійна дисципліна втратила свою актуальність та республіканці розпалися на кілька фракцій.[7]
Друга партійна система[ред. • ред. код]
1828 року розкол у лавах Демократичної-республіканської партії поклав початок Другій партійній системі. У результаті поступового розпаду домінуючої партії виникли фракції прихильників президента Джона Квінсі Адамса та губернатора Флориди Ендрю Джексона. Перша фракція еволюціонувала в Національну республіканську партію (англ. National Republican Party), а прихильники Джексона утворили сучасну Демократичну партію (англ. Democratic Party). Після поразки Д. К. Адамса на виборах 1828 року національних республіканців очолив Генрі Клей. Платформою Національної республіканської партії стала Американська система Клея , яка, зокрема передбачала введення протекціоністських тарифів з метою прискорити економічний розвиток.


Слайд #21

Також, партія, розглядаючи Сполучені Штати як органічне ціле, ратувала за розвиток національної єдності та гармонії, звинувачуючи опонентів, в тому, що вони ставлять місцеві інтереси вище національних.
На цьому процес партійного будівництва не закінчився. Після того як національні республіканці знову зазнали поразки, тепер на виборах 1832 року, вони увійшли в коаліцію з антимасонською партією та низкою інших політичних організацій, утворивши згодом Партію вігів (англ. Whig Party).
Період Другої партійної системи характеризувався домінуванням демократів на політичній сцені США, лише зрідка вігам вдавалося взяти владу в свої руки. На руку демократам грала різношерстність їх суперників, які не завжди могли домовитися між собою. Так, на президентських виборах 1836 року віги висунули одразу чотирьох кандидатів. Малі партії в той період популярністю та впливом не користувалися і не могли скласти конкуренцію на виборах демократам та вігам.
Демократи 1830-х — 1840-х років виступали за сильну виконавчу влада та проти банку Сполучених Штатів, а також за мінімізацію втручання держави в економіку та політику. Значну частину електорату партії становили жителі Півдня (діксі), вона
Була тісно пов'язана з плантаторами-рабовласниками та банкірами. Внаслідок цього демократи були за збереження рабства та виступали проти протекціонізму, не бажаючи торгових воєн з Англією, найбільшим покупцем американського бавовни. Віги, більшу частину прихильників яких становили сіверяни, фермери та жителі промислових міст, навпаки, проголошували верховенство Конгресу над виконавчою владою та просували програму модернізації та економічного протекціонізму. Центральними політичними питаннями цього часу були так звана Банківська війна (англ. Bank War), конфлікт між президентом Джексоном та главою Другого банку Ніколасом Бідлом, який спровокував загальнонаціональну рецесію 1834 року, а також «Система видобутку» (англ. Spoils system), широко поширена в той час практика наймання та просування урядових службовців з числа своїх прихильників.


Слайд #22

Наприкінці 1840-х — початку 1850-х років в США загострилися питання прав штатів та введення рабства на нових територіях, що призвело до розколу Партії вігів. Всередині неї сформувалися дві фракції: «Совість» (англ. Conscience; проти рабства, сіверяни) і«Бавовна» (англ. Cotton; за збереження рабства, переважно жителі півдня). Остаточно партія розкололася під час обговорення «Компромісу 1850 року» та «Закону Канзас-Небраска». У результаті «бавовняні віги» приєдналися до демократів та партія зазнала поразки на президентських виборах 1852 року. 1854 року більшість північних вігів вступило в нову Республіканську партію. До 1856 році залишки вігів перейшли в Американську партію (англ. American Party).[8]
Жінки отримали право голосу на виборах 1920 року. Американські індіанці стали громадянами держави за рішенням Конгресу 1924 року.
У 1920-х роках нація ставала все більш урбаністичною, і щоденне життя змінилося під впливом споживчої революції, що сприяло поширенню автомобілів, телефонів, радіо та інших приладів.
1929 — фондовий ринок Уолл Стріт зазнав краху, почалася Велика депресія. Конгрес ухвалив ряд законів, покликаних полегшити економічну кризу за рахунок серії заходів і реалізувати довготривалі соціальні та економічні реформи. Заходи проти депресії введені 1933 року.


Слайд #23

Наприкінці 30-х років країни Осі (Німеччина та Італія) у Європі плюс Японія в Східній Азії порушили мир. Коли агресія держав Осі призвела до розв'язання у вересні 1939 року війни в Європі, США намагалися залишитися поза воєнними діями. Але 7 грудня 1941 року японці розбомбили Перл-Харбор. Президент Рузвельт оголосив війну, і через 4 дні Німеччина та Італія оголосили війну США. США вступили в Другу світову війну після нападу японців на Перл Гарбор 1941 року.


Слайд #24
Найголовніші події в історії
В епоху початку Великих географічних відкриттів (1492-1564)
Європейська колонізація (1564-1773)
Американська революція (1773-1787)
Перші роки США (1787-1801)
Початок експансії (1801-1841)
Національне становлення : США перед Громадянською війною (1841-1860)
Сецесія Півдня і Громадянська війна (1860-1865)
Епоха Реконструкції Півдня (1865-1877)
Індустріальний розвиток (1877-1897)
Вихід на світову арену (1897-1913)
Перша світова війна і кінець ізоляціонізму (1913-1921)
Двадцяті роки (1921-1929)
Велика депресія (1929-1933)
Новий курс (1933-1941)
Друга світова війна (1941-1945)
Післявоєнна експансія (1945-1953)
П'ятдесяті роки (1953-1961)
Карибська криза і початок Війни у В'єтнамі (1961-1969)
Війна у В'єтнамі і криза влади (1969-1974)
Світова криза і розрядка (1974-1981)
Кінець холодної війни (1981-1993)
Дев'яності роки (1993-2001)
Сучасні Сполучені штати Америки (з 2001 )


Слайд #25
Героям слава!!!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!