Презентація "Володимир Кирилович Винниченко"

+10
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Володимир Кирилович Винниченко"
Слайд #1
Володимир Кирилович Винниченко(1880 – 1951)


Слайд #2
Володимир Кирилович Винниченко – людина непростої долі, відомий політичний діяч і письменник, публіцист, художник, справжній патріот України.


Слайд #3
Народився Володимир Кирилович Винниченко
28 липня 1880 року в
с. Веселий Кут поблизу міста Єлисаветграда Херсонської губернії в робітничо-селянській родині.


Слайд #4
Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав з села до міста Єлисаветграда й одружився з удовою Євдокією Павленко, яка від першого шлюбу мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.


Слайд #5
По закінченні школи Володимира віддали до Єлисаветградської гімназії, де він зустрівся з певними проблемами: учителі, а за ними й гімназисти,зустріли хлопця насмішками. Його українська мова, бідна одежа викликали до нього вороже ставлення російських та зрусифікованих дітей. У свідомості Володимира зародилася думка, що на світі не всі люди рівні, що світ поділений на бідних і багатих.


Слайд #6
У 1900 р. Володимир склав екстерном екзамен у Златопільській гімназії і вступив на юридичний факультет Київського університету. Навчаючись в університеті, майбутній письменник вів активну революційну діяльність як член Революційної української партії (РУП), що була заснована 1900 р. харківськими студентами і вперше проголосила гасло боротьби за незалежну Українську державу.


Слайд #7
Початок літературної діяльності
Перший літературний твір
В. Винниченка — оповідання «Сила і краса» (згодом автор змінив назву на «Краса і сила») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина».
Наступні твори склали першу збірку «Краса і сила» (1906), до якої увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти», «Антрепренер Гаркун-Задунайський», «Голота», «Біля машини», «Мнімий господін».


Слайд #8
Восени 1902 р., через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на това-ришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцелярії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату. Цю діяльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську форму й емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газет « Праця», «Селянин», писав брошури й книги на революційні теми.


Слайд #9
1903 р. при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в'язницю — київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне «злочинство» — провіз нелегальної літератури — він мав бути суджений окремо. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). Під час ув'язнення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала першу премію «Киевской старины».


Слайд #10
У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор'я, наступного року мандрував Україною, написав низку оповідань: «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» та інші.
У 1907 р. Винниченко був знову заарештований у Кисві й посаджений в знамениту Лук'янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП). Через вісім місяців В.Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми.


Слайд #11
Із майбутньою дружиною Розалією Лівшиць, студенткою медфакультету паризької Сорбонни, молодшою на шість років, Володимир Винниченко познайомився 1911-го, під час першої еміграції.


Слайд #12
У 1911 р. Володимир Кирилович одружився з Розалією Яківною Ліфшиць


Слайд #13
Франція. Містечко Мужен. Місце, де проживав останні роки В.Винниченко.


Слайд #14
Останні 25 років свого життя В.Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку. Тут він займався літературною творчістю і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інституті літературиім. Т. Шевченка НАН України.


Слайд #15

Ще у 1920-х роках, перебуваючи у Франції, В.Винниченко відчув у собі хист художника.
В Україні Володимир Кирилович живописом ніколи не займався. Картини, написані переважно олійними фарбами (портрети, натюрморти, пейзажі), за життя Винниченка перебували в його приватній колекції. І ось після тривалого зберігання у Нью-Йорку за заповітом Розалії Виннниченко, дружини письменника, малярську спадщину нашого земляка передано в Україну назавжди. Серед робіт є кілька портретів, присвячених коханій дружині Розі. Саме вона наполягала на передачі цінного архіву в Україну.


Слайд #16
Писав Володимир Кирилович переважно пейзажі, як правило, аквареллю, менше - олією. Інколи брався за портрети.


Слайд #17
Володимир Винниченко - художник


Слайд #18
“ Квіти ”. Картон. Олія.


Слайд #19
В.Винниченко. Портрет дружини.


Слайд #20
Під час війни В.К.Винниченко не мав змоги виїхати з голодного департаменту Альп -Марітім і під постійною загрозою арешту та депортації німцями допомагав, як міг, тим, що ховались від німецьких окупантів.


Слайд #21
Творчий доробок В.Винниченка