Презентація "Історія хімії"

+1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Історія хімії"
Слайд #1
Тема.
Короткі відомості
з історії хімії


Слайд #2
Цілі уроку:
вивчити основні етапи становлення хімії як науки;
назвати найвидатніших хіміків та охарактеризувати їхні внески в науку;
повторити відомості про речовини, вивчені в курсі «Природознавство».


Слайд #3
Короткі відомості з історії хімії
Тільки-но людина навчилася обробляти камені, надаючи їм необхідної форми, вона зробила першу кам’яну сокиру.


Слайд #4


Слайд #5
Але навіть оброблений камінь залишався каменем, а дерево — деревом.
Однак блискавка могла запалити ліс, дерево горіло, і на місці пожежі людина знаходила чорну золу.


Слайд #6
Солодкий сік міг прокисати й дивно бадьорив.
Люди помітили, що іноді природа речовин змінюється.


Слайд #7
Зараз ми знаємо, що це — результат хімічних перетворень речовини.
Вони складають предмет науки, що одержала назву хімії.


Слайд #8
Тільки-но людина навчилася розпалювати та підтримувати вогонь, вона одержала можливість здійснювати хімічні перетворення деяких речовин.
Ці перетворення могли бути результатом горіння або спричинятися теплом, що виділялося під час горіння.
М’ясо можна було зварити, і воно змінювало колір, смак, ставало м’якшим.


Слайд #9
Походження слова “хімія” точно невідоме.
Найчастіше його пов’язують з назвою Стародавнього Єгипту — Хем, що означає “чорний” (мабуть, за кольором грунту в долині річки Ніл), а зміст цієї назви — “єгипетська наука”.


Слайд #10
Інші дослідники вважають, що слово “хімія” старогрецького походження.
Припускається, що слово «хімія» походить від грецького «сік рослини», тож «хімія» — це «мистецтво виділення соків».


Слайд #11
Сік, про який ідеться, може бути і розплавленим металом, тож «хімія» може означати й «мистецтво металургії».
Воно означає мистецтво виплавляння металів.


Слайд #12
Згадайте з історії приклади використання давніми людьми хімії?


Слайд #13


Слайд #14


Слайд #15


Слайд #16
Які перші метали навчилася використовувати людина?


Слайд #17
мідь
бронза


Слайд #18
Хімія виникла у сиву давнину.
Ще задовго до нашої ери в різних регіонах Стародавнього світу (Єгипет, Китай, Індія) виникли ремесла, що грунтувалися на використанні хімічних процесів.
Археологічні розкопки свідчать про те, що ще на світанку розвитку людського суспільства видобувались і перероблялись деякі руди, глини, піски.
Понад 6 000 років тому для виготовлення зброї, інструментів і сільськогосподарських знарядь люди використовували залізо, а понад 5 000 років тому єгиптяни добувати й обробляти мідь.


Слайд #19
Античний світ знав золото, срібло, ртуть, сплав міді з оловом — бронзу.
золото
ртуть
срібло


Слайд #20
Приблизно тоді ж людина навчилася виготовляти скло, кераміку.
скло
кераміка


Слайд #21
За багато віків до нашої ери використовували сірку, природну соду, мінеральні фарби, олії, смоли, обробляли шкіру, виготовляли косметичні засоби, запалювальні снаряди.


Слайд #22
Не менше трьох тисячоліть відома людям нафта.


Слайд #23
Дещо пізніше почали виготовляти порцеляну й папір.


Слайд #24
Проте жодних наукових уявлень про склад речовини та її перетворення у Стародавньому світі не було.


Слайд #25
Спочатку метали, як і кольорові камінчики або перламутрові морські мушлі, служили лише прикрасою.
Обробляючи мідь, людина помітила, що виготовити з неї наконечник для стріли набагато легше, ніж із каменю, та й тупляться мідні наконечники повільніше, ніж кам’яні.


Слайд #26
Навіть більше, заточити мідний наконечник, що затупився, набагато простіше та швидше.
Але міді було мало, знайти її було непросто, тому тривалий час вона служила в основному матеріалом для прикрас.
Однак згодом з’ясувалося, що мідь можна одержати з каменів визначеного виду і щоб знайти такі камені значно простіше, ніж чисту самородну мідь.


Слайд #27
Хімія це наука про речовини та їх перетворення.
Ті, хто створив цю науку, — спочатку алхіміки, а потім лікарі та аптекарі, та далі, хіміки — вірили в своє передбачення та не шкодували здоров'я, а порою и життя в пошуках відкрити двері в незвідане, отримати нові речовини та матеріали, такі необхідні людям.


Слайд #28
Перші практичні відомості з хімії з’явилися в Давньому Єгипті.
Єгипетські майстри займалися виробництвом металів, барвників, вони навчилися бальзамування, «варили» скло, виготовляли мило.
Цікаво, що мило тоді використовували як крем, яке шляхетні єгиптянки наносили на обличчя.


Слайд #29
До 600 р. до н. є. греки, природничо - наукова думка яких передбачила багато більш пізніх наукових відкриттів, звернули свою увагу на природу Всесвіту і структуру речовин, що, її складають.
Грецьких учених, або «філософів» (любителів мудрості), не цікавили способи одержання тих чи інших речовин і методи їх практичного використання, їх цікавила насамперед сутність речовин і процесів.
Вони шукали відповідь на питання «чому?». Інакше кажучи, давні греки першими зайнялися тим, що сьогодні називається хімічною теорією.


Слайд #30
Ця теорія починається з Фалеса (640-546 рр. до н. є.).
Фалес був грецьким філософом.
Він прагнув з’ясувати, чи будь-яка речовина переходить в іншу речовину (хоча б поступово), і якщо кожна, то чи не є всі речовини різними варіантами тієї самої основної речовини.


Слайд #31
Фалес вирішив, що цим елементом має бути вода.
Вода оточує суходіл, насичує повітря парою, пробивається крізь земну твердінь струмками й річками, а найголовніше — без води неможливе саме життя


Слайд #32
Грецькі вчені та їх елементи-стихії
Фалес (640—546 до н.є.) - вода Рідина
Анаксимен (640—546 р. до н.є.) — повітря Газ
Емпедокл (490—430 р. до н.є.) — земля Тверді речовини
Геракліт (540—475 р. до н.є.) — вогонь Енергія


Слайд #33
Першоосновою всіх речей вважав повітря, яке, за Анаксименом, є безмежним, всюдисутнім, перебуває в стані вічного руху.
Анаксимен вважав, що в напрямку до центра Всесвіту повітря стискується, утворюючи більш тверді та щільні різновиди речовини — воду і землю.
Анаксимен уперше розрізнив планети і зірки та зробив спробу дати природничо-наукове пояснення затемнення Сонця і Місяця, а також явища випадання снігу і граду.
Давньогрецький філософ Анаксимен з Мілета (640-546 рр. до н. є.) дійшов висновку, що першооснова Всесвіту — повітря.


Слайд #34
Інший давньогрецький філософ Геракліт (540-475 рр. до н. є.) стверджував, що, якщо Всесвіту властиво змінюватися, то пошук елемента необхідно пов’язувати з пошуком субстанції, для якої зміна найбільш характерна.
Такою субстанцією Геракліту уявлявся вогонь — постійно мінливий і такий, що все змінює.


Слайд #35
Емпедокл з Агрігента (490-430 р. до н.є.) теж чимало попрацював над питанням, який елемент є основою світобудови.
Чому має бути лише один початок?
Чому не можуть існувати чотири початки — вогонь Геракліта, повітря Анаксимена, вода Фалеса і земля, яку Емпедокл увів до числа початків?


Слайд #36
Уявлення Емпедокла про чотири початки поділяв найбільший давньогрецький філософ Аристотель зі Стагіри (384-322 р. до н.є.).
Аристотель вважав чотири елементи-стихії не матеріальними субстанціями, а лише носіями визначених якостей — теплоти, холоду, сухості й вологості:


Слайд #37
Вогонь — гарячий і сухий.
Вода — холодна і волога.
Земля — холодна і суха.


Слайд #38
Повітря — гаряче і вологе. Аристотель доводив, що небеса складаються з «п’ятого елемента», який він називав ефіром (від слова, що означає «сяяти», тому що характерною властивістю небесних тіл є світіння).
Оскільки небеса здавалися незмінними, Аристотель вважав ефір досконалим, вічним,, нетлінним і абсолютно відмітним від чотирьох недосконалих елементів землі.
Ці уявлення панували над розумами людей упродовж двох тисячоліть.


Слайд #39
Грецька атомістика
Другим важливим питанням, яким опікувалися грецькі філософи, було питання про подільність матерії.
Йонієць Левкіпп (близько 500-440 р.до н.є.) першим поставив питання, чи можна кожну частину матерії, наскільки б малою вона не була, поділити на ще дрібніші частини.


Слайд #40
Левкіпп вважав, що в результаті такого поділу можна одержати настільки малу частинку, що подальший поділ стане неможливим.


Слайд #41


Слайд #42
Як називається найменша неподільна частинка речовини?


Слайд #43
Демокрит з Абдери (близько 470-360 рр. до н. є.), учень Левкіппа, розвинув думку свого вчителя.
Він назвав, ці дрібнісінькі частинки атомами — «неподільними»;
Демокриту здавалося, що атоми кожного елемента мають особливі розміри й форму і що саме цим пояснюються, відмінності у властивостях елементів.


Слайд #44
Реальні речовини, які ми бачимо і відчуваємо, - є сполученням атомів різних елементів, і, змінивши природу цих сполук, можна одну речовину перетворити на іншу.
Усе це звучить навдивовижу сучасно, але Демокрит не підкріпив свою теорію експериментами.
Давньогрецькі філософи взагалі не ставили експериментів, вони шукали істину в суперечці, виходячи з «першопричин».


Слайд #45
Хімія в Давньому Єгипті входила до «священного таємного мистецтва» жерців.
Обробка і підробка коштовних каменів, бальзамування трупів та інші зовсім не таємничі операції супроводжувалися молитвами, заклинаннями.
Покровителем хімії єгиптяни вважали бога Озіріса.


Слайд #46
Хто може сказати, що таке «алхімія»?


Слайд #47
Протягом століть хіміки самозабутньо намагалися відшукати спосіб одержання золота.
Було відомо сім металів: золото, срібло, мідь, залізо, олово, свинець і ртуть.
Араби перетворили слово «хімія» на «алхімія».
Термін «алхімія» сьогодні уживають, коли говорять про період історії хімії, який охоплює близько двох тисячоліть починаючи з 300 р. і до 1600 р.
Алхімічний період розвитку хімії


Слайд #48
Одним з основоположників алхімії вважають Зосиму який жив в IV ст. н. э. в Александрії Египетскі та навчавшого учнів Мусейона — знаменитої Академії наук.


Слайд #49
Уперше араби познайомилися з алхімією досить незвичайним чином.
У 670 р. кораблі арабського флоту, що утримували в облозі Константинополь (найбільше і сильне місто християнського світу), були спалені «грецьким вогнем» — хімічною сумішшю, що під час горіння утворює сильне полум’я, яке не можна загасити водою.
За переказами, цю суміш виготовив Каллінік, що займався алхімією.


Слайд #50
Самым известным алхимиком, утверждавшим, что можно получить таинственное вещество, которое позволит человеку жить долго, почти вечно, был арабский врач Джабир ибн Хайян или Геббер (721 — 815).
Некоторые алхимики считали главной составной частью металлов ртуть, а второй составной частью — серу.
Они полагали, что ртуть и сера, соединяясь, дают начало всем металлам, в том числе золоту.


Слайд #51
Найбільш талановитим і уславленим арабським алхіміком був Джабір ібн Хайян (721-815), який згодом став відомим у Європі під ім’ям Гебер.
Джабір описав нашатирний спирт і показав, як приготувати свинцеві білила.
Він переганяв оцет, щоб одержати оцтову кислоту — найсильнішу з відомих на той час кислот.
Йому вдалося одержати слабкий розчин нітратної кислоти.
Джабір вивчав можливість трансмутації металів.


Слайд #52
Йому належить теорія трьох «начал»-ртуті, сірки та солі, з яких начеб-то складаються всі речовини.


Слайд #53
Щоб одержати золото, необхідно знайти речовину, що прискорює «дозрівання» золота.
У Європі ця дивна речовина одержала назву філософського каменю.
Еліксир повинен був мати й інші чудесні властивості: виліковувати від усіх хвороб і, найголовніше, повертати молодість, продовжувати тривалість життя,давати безсмертя.
Бог -Вседержитель открывает алхимику тайну изготовления философского камня.
Голову Бога венчает треугольник, алхимический символ огня.


Слайд #54
Алхіміки за роботою


Слайд #55
І протягом наступних століть алхіміки прямували двома паралельними шляхами: одні шукали золото, інші — еліксир життя, що давав безсмертя.
Тут починається зв’язок алхімії та медицини.
Монастирі - пристановище філософів і алхіміків, дають нам імена нових учених-хіміків.
• Англійський монах Роджер Бекон у 1242 р. дав перший опис димного пороху.
З винаходом пороху замки перестали бути неприступними.
• Парацельс, Авіценна — медики та хіміки, які займалися пошуком філософського каменю.


Слайд #56
Як виглядає Камінь?
Можливо так, а можливо і ось так...


Слайд #57
«Професор Дамблдор прославився перемогою над темним чарівником Грин де Вальдом в 1945 році, та відкриттям дванадцяти способів використання драконячої крові та роботами по алхімії, які він провів разом з його партнером
Николасом Фламелем»
«Гарі Потер та філософський камінь»


Слайд #58
Николас Фламель(1330-1418?)
Через 200 років після смерті Фламеля його могилу вскрили, але тіло не знайшли, післе чого стали відкрито стверджувати, що він імітував свою смерть, а сам живе до цих пір за допомогою філософського каменя.


Слайд #59
Раймонд Луллий (1235-1314?)
Монах-фрацисканець. Добре знавший арабську мову, фізику, астрологію.
Багато подорожував — Іспанія, Тунис, Палестина, Вена, Англія.
Заснував багато учбових закладів, багато зробив для розповсюдження християнства. Алхіміею займався з 1289 г.
Згідно легенді, отримав елексир безсмертя, але відмовився ним скористатись.


Слайд #60
Рецепт философского камня
«Чтобы приготовить эликсир мудрецов, или философский камень, возьми, сын мой, философской ртути и накаливай, пока она не превратится в зеленого льва.
После этого прокаливай сильнее, и она превратится в красного льва.
Дигерируй этого красного льва на песчаной бане с кислым виноградным спиртом, выпари жидкость, и ртуть превратится в камедеобразное вещество, которое можно резать ножом.
Положи его в обмазанную глиной реторту и не спеша дистиллируй.
Собери отдельно жидкости различной природы, которые появятся при этом.
Ты получишь безвкусную флегму, спирт и красные капли.
Киммерийские тени покроют реторту своим темным покрывалом, и ты найдешь внутри нее истинного дракона, потому что он пожирает свой хвост.
Возьми этого черного дракона, разотри на камне и прикоснись к нему раскаленным углем.
Он загорится и, приняв вскоре великолепный лимонный цвет, вновь воспроизведет зеленого льва.
Сделай так, чтобы он пожрал свой хвост, и снова дистиллируй продукт.
Наконец, мой сын, тщательно ректифицируй, и ты увидишь появление горючей воды и человеческой крови...»


Слайд #61
Перевод рецепта
Прокалить свинец до оксида свинца (II), затем продолжить прокаливание до образования сурика(Pb3O4).
Растворить полученный оксид в уксусной кислоте.
Образуется ацетат свинца.
Раствор подвергнуть нагреванию, до полного испарения избытка кислоты и до полного разложения ацетата свинца.
В результате образуется сажа, которая оседает на стенках посуды, останется аморфный свинец.
При температуре восстановить полученный свинец углём, он вновь превратится в оксид свинца (II).
При многократном повторении вышеперечисленных действий.
Одним из продуктов разложения может быть ацетон и другие в-ва.


Слайд #62
Рівняння реакції
2Pb + O2 = 2PbO (зелёный лев)
6PbO + O2 = 2Pb3O4 (красный лев)
Pb3O4 + 6CH3COOH = 3(CH3COO)2Pb + 4H2O
(CH3COO)2Pb → (СH3)2O (ацетон) + С + Pb (чёрный дракон) + побочные продукты


Слайд #63
Отримання каменю


Слайд #64
Пошуки філософського каменю продовжуються...


Слайд #65
В правилах Альберта Великого (1193—1280), німецького філософа, теолога и алхіміка, спавжнє ім‘я якого було Альберт фон Больштедт, говорилося, що «алхімік повинен бути мовчазним тасором'язливим і нікому не говорити про результати своїх досліджень; він має жити в окремому помешкані подалі від людей ».


Слайд #66
Правила Альберта Великого (1193—1280)
Хранить молчание и ни одной живой душе не выдавать тайну;
Выбрать для работы соответственное работе место в особом доме, сокрытом от глаз людских;
Строго блюсти время работы;
Тщательно и упорно направлять свои усилия, без устали приближаясь к концу;
Строго соблюдать все, что принято в алхимии;
Сосуды должны быть из стекла, либо с внутренней стороны покрыты глазурью;
Быть очень осторожным, особенно, когда работаешь на глазах монархов и князей;
Не начинать нужных операций без достаточных средств, не приобретя всё необходимое.


Слайд #67
Траплялися й курйози.
Настоятель Штальгаузенського монастиря у вільний від служіння час займався пошуком філософського каменю.
Замість прозорого, легкого філософського каменю, що вигравав усіма гранями, він одержав важку, темну речовину з металевим блиском.
Плід експерименту склали у дворі монастиря, де його знайшли свині та виявили до цього каменю гастрономічний інтерес.
Причому свині добрішали й не вчиняли більше диких свинських витівок.
Терапевтичний ефект нового препарату був апробований на ченцях.
Результат перевершив усі очікування: усі сорок ченців померли в страшних муках.
А одержана речовина одержала назву «antimonium», що можна перекласти як «анти-чернець».
Сьогодні ми знаємо цю речовину як арсен.


Слайд #68
Відкриття фосфору
Брант отримав речовину яка світилася в темряві
він думав що отримав філософський камінь
але це був лише фосфор який він отримав з людської сечі.


Слайд #69
У безплідних пошуках філософського каменя алхіміки нагромадили величезний практичний досвід, відкрили багато нових речовин, удосконалили техніку експерименту.
Проте хімічні знання в цей період розвивалися дуже повільно.
Це пояснюється вкрай низьким рівнем середньовічного виробництва.


Слайд #70
Алхімічннй період тривав приблизно з IV до XVI ст.
З епохи Відродження вчення алхіміків дедалі більше береться під сумнів, зазнає недовіри.
Хімічні дослідження більшою мірою починають спрямовуватись на потреби практики.
Взагалі хімія і хімічні ремесла середньовіччя й давнини завжди служили для задоволення потреб побуту, медицини, військової справи.
Проте хімії як науки тоді ще не було.
Існували розрізнені хімічні знання і переважно ручні ремесла, які спиралися на практичний досвід, часто випадковий, що передавався з покоління в покоління.


Слайд #71
Людство віками по крупинам накопичувало хімічні знання.
Перший удар по безпідставним пошукам алхіміків був нанесений у XVI в.
Німецкий лікар та філософ Теофраст Парацельс (1493—1541) призивав всіх алхіміків займатися синтезом лікарських речовин, а не шукати те, що в природі не існує
Парацельс одним із перших почав використовувати в медичні практиці препарати меркурію, свинцю, сурьми, міді и миш'яку.


Слайд #72
«Справжні цілі хімії полягають не у виготовлені золота, а у виготовлені ліків!» — ці слова визначили життеве кредо Парацельса.
Він став засновником нової науки —а поки тільки мистецтва ятрохімїї — виготовлення ліків та застосування хімічних речовин в медицині.
Теофраст Парацельс
1493 - 1541


Слайд #73
Алхіміки були не тільки аптекарями, але і лікарями і всі операції з хімічними речовинами вели в надії найти легендарний елексир життя, засіб від всіх хвороб («панацею»).
Д.І. Менделеев (1834-1907) вважав, «важная заслуга алхимиков состояла в том, что они делали много опытов, открыли многие новые превращения.Алхимия — не одно сплошное заблуждение. Опытное направление, непосредственно связанное с практикой, дало рецептуры, лабораторное оборудование, препаративные приемы, лекарства, положив начало новой химии — подлинной науки».


Слайд #74
До 1661 року термін «алхімія» майже зник з наукової літератури й почав називатися хімією (англійський учений Роберт Бойль дав початок хімії як науці).
У ХУІІ-ХУШ ст. було здійснено низку хімічних і фізичних відкриттів, що все ближче підводять нас до сучасної хімії.


Слайд #75
Становлення хімії як науки
Велике значення для становлення хімії як науки мали роботи англійського вченого Р. Бойля.
Він вперше дав науково обгрунтоване визначення хімічного елемента як межі розкладання речовини на складові частини.
Експериментальні дослідження Р. Бойля стали початком хімії як науки.
Проте жодної теорії, яка б узагальнила нагромаджений експериментальний матеріал, Р. Бойль не висунув.


Слайд #76
Наприкінці XVII ст. німецький хімік Г. Шталь створив так звану теорію флогістону.
Згідно з цією теорією, всі речовини містять у своєму складі невагомий і невловимий флогістон, який під час горіння речовини або випалювання металів звітрюється, зникає.


Слайд #77
Отже, теорія флогістону розглядала процес горіння речовини, окиснення металу як реакцію розкладу.
Теорія флогістону була помилковою, проте вона існувала впродовж століття.
Це пояснюється тим, що в ту історичну епоху, коли в дослідженнях переважав якісний підхід, це була перша теорія в хімії, яка давала загальне, хоча й помилкове, пояснення багатьом хімічним перетворенням, пов'язаним з процесами випалювання металів і горіння.
З часом з’явилося багато фактів, що суперечили теорії флогістону, і наприкінці майже столітнього панування ця теорія стала гальмом у розвитку хімії.


Слайд #78


Слайд #79
Один из самых известных алхимиков - аптекарей
Иоганн-Рудольф Глаубер родился в 1604 г. в Германии.
- - разработал и способ получения азотной кислоты HNO3 ;
- нагреванием смеси азотной кислоты и нашатыря — хлорида аммония NH4C1 — получил «царскую водку», т. е. смесь кислот, которая растворяет даже золото.
- получил «спиритус салис» — соляной кислоты НСL из поваренной соли NaCl при действии серной кислоты.
- получил из железного купороса чистую серную кислоту;


Слайд #80
Шееле первым получил и исследовал перманганат калия КМпО4 — всем известную «марганцовку»,
Ему принадлежит приоритет открытия химических элементов — кислорода О, хлора С1, фтора F, бария Ва, молибдена Мо, вольфрама W...
Шведский химик
Карл-Вильгельм Шееле
(1742— 1786).


Слайд #81
Ліки минулого
Красная охра. Этот природный ми­нерал использовали уже за 10 тыс. лет до н. э. для лечения болезней желудка, ушей и глаз.
Глауберова соль. Это одно из самых «заслуженных» слабительных средств.
Серебро и ляпис - для удаления мозо­лей и бородавок.
Хинная кора в средневековье продавалась на вес золота; это было единственное эффективное средство от инфекцион­ных заболеваний.


Слайд #82
Аспирин
В 1897 г. баварский химик Феликс Гофман получил ацетилсалициловую кислоту,


Слайд #83
У 1756 р. російський учений М.В. Ломоносов на підставі кількісних дослідів довів, що під час горіння й окиснення речовина не розкладається, а, навпаки, сполучається з частинками повітря.
Французький учений А. Лавуазьє у 1774 р. довів, що цією складовою частиною повітря є кисень.
Працями А. Лавуазьє було остаточно спростовано теорію флогістону і створено правильне, наукове уявлення про суть процесів горіння й окиснення.
Наступний період історії хімії, який охоплює майже все XIX ст., мав вирішальне значення у розвитку хімії як науки.
В цей період розробляються теоретичні основи хімії, центральною проблемою стають атомістичні уявлення.
Тому засновниками сучасної хімії вважають М.В. Ломоносова та англійського вченого Дж. Дальтона, які відродили уявлення про переривчасту будову матерії, що існували ще в стародавні часи, і створили атомно-молекулярне вчення — основу хімічної науки.
Сучасна хімія становить величезну галузь людських знань і відіграє важливу роль у житті суспільства.


Слайд #84
XIX ст. —
французький учений Антуан-Лоран Лавуазьє (1743-1794) — закон збереження маси — фундамент хімічної науки.
Англійський хімік Дж. Дальтон (1766-1844) створив атомістичну теорію.
Француз Жозеф Луї Гей-Люссак (1778-1850).
Швед Йєнс Якоб Берцеліус (1779-1848).
Італієць Амедео Авогадро (1776-1856).
Російські вчені-хіміки:
Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765);
Василь Володимирович Петров (1761-1834);
Микола Миколайович Бекетов (1826—1911);
Дмитро Іванович Менделєєв (1834-1907);
Олександр Михайлович Бутлеров (1828-1886).


Слайд #85
1669 г. Хенниг Бранд получил белый фосфор — первый неметалл.
1775 г. Антуана Лавуазье (1743—1794) открыл кислород.
1786 г. родился «химический язык», появились первые научные названия химических веществ.
1803 г. английский химик Джон Дальтон ввёл в употребление фундаментальное понятие атомного веса (массы) и установил закон кратных отношений.
1864 г. норвежские учёные Като Гульдберг и Петер Вааге открыли основной закон химического равновесия — закон действующих масс
1869г. - открытие Менделеевым периодического закона, на основе которого им была составлена Периодическая система химических элементов.
1867 г. Александр Бутлеров получил первый полимер —полиизобутилен
1910 г. Сергей Лебедев синтезировал первый образец искусственного каучука.


Слайд #86
Учені-хіміки на протязі віків вивчали і продовжують вивчати речовини та їх хімічні перетворення. Добуті й накопичені знання дають змогу широко використовувати хімію в практичній діяльності людини.
Енергетик добуває електричну й механічну енергію переважно за допомогою перетворення хімічної енергії природного палива.
Будівельник змішує порошок цементу з водою та піском і добуває цементний розчин, яким скріплює цеглу або блоки під час будівництва різноманітних споруд.
Особливо важливу роль відіграє хімія у розвитку таких галузей промисловості, як мікроелектроніка, радіотехніка, космічна техніка, автоматика та обчислювальна техніка.


Слайд #87
У ХУІІ-ХУШ ст. здійснюється цілий ряд хімічних і фізичних відкриттів, що підводять нас до сучасної хімії.
Відкрито багато нових елементів, речовин, учені описують їх властивості, експериментально вивчають явища, що відбуваються навколо них, усе далі проникаючи вглиб матерії.
Сучасна хімія поділяється на кілька галузей: неорганічна, органічна, фізична, аналітична, електрохімія, біохімія та ін.
Предмет вивчення хімії— хімічні елементи та їх сполуки, хімічні перетворення різноманітних сполук і закономірності, що регулюють ці перетворення.


Слайд #88
Хімія глибоко проникла в сільське господарство: рослинництву вона дає мінеральні добрива, засоби захисту рослин від шкідників і хвороб, тваринництву — кормові добавки, лікарські препарати, засоби санітарії тощо.
Величезне значення має хімія для охорони здоров’я людей.
З давніх-давен учені-хіміки вивчали перетворення речовин, що відбуваються в організмі людини.
Завдяки цьому лікарі знають, які препарати слід застосовувати для лікування тієї чи іншої хвороби, для знеболювання, дезінфекції тощо.
За допомогою хімії виготовляють замінники крові, штучні суглоби, серцеві клапани, зубні протези тощо.


Слайд #89
Отже, продукти хімії і хімічні процеси використовуються всюди: у промисловості й сільському господарстві, на транспорті й у медицині, у будівництві й побуті.
Сьогодні не можна назвати жодної сфери виробництва, де б людина не стикалася з хімією. Практично все наше життя, наше здоров’я, наш настрій, нарешті, тісно пов’язані з численними речовинами, що нас оточують, і хімічними процесами, що відбуваються навколо нас і всередині нас.
Великим пророком був М.В. Ломоносов, коли ще в 1751 p., на світанку сучасної хімії, говорив: “Широко простягає хімія руки свої у справи людські”.


Слайд #90
Висновки
Хімія – це наука, що вивчає речовини, їх будову, властивості, застосування і перетворення речовин.
Сьогодні не можна назвати жодної сфери виробництва, де б людина не стикалася з хімією. Практично все наше життя, наше здоров’я, наш настрій, тісно пов’язані з численними речовинами, що нас оточують, і хімічними процесами, що відбуваються навколо нас і всередині нас.
Хімічними знаннями повинна володіти кожна цивілізована людина. Без них неможлива екологічно грамотна поведінка в побуті, в природі, на виробництві.


Слайд #91
Проте слід пам'ятати, що хімія може приносити не тільки користь, а й завдавати шкоди, якщо речовинами й матеріалами користуватися неправильно, не знати їхніх властивостей і впливу на людину, навколишню природу, якщо погано уявляти собі особливості їх хімічних перетворень.
Саме тому кожна людина має оволодівати хімічними знаннями й уміти користуватися ними практично. Академік М.М. Семенов, лауреат Нобелівської премії, говорив: “Всі ми поєднуємо з хімічною наукою подальший прогрес у пізнанні світу, що нас оточує... І не може бути в наші дні спеціаліста, який міг би обійтися без знання хімії”.
Отже, юний друже, ким би ти не став в майбутньому, тобі будуть потрібні знання з хімії.