Презентація "Звичаї та обряди Гуцульщини"

+1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Звичаї та обряди Гуцульщини"
Слайд #1
Звичаї та обряди Гуцульщини


Слайд #2
Проводи на полонину
Великим святом для місцевих жителів є проводи гуцульських пастухів на віддалені гірські пасовища — полонини для випасу худоби. Найбільш яскраво його відзначають у Микуличині.
Вихід на полонину відбувається в травні і триває аж до вересня. Умови життя пастухів на полонині важкі: у високогір’ї часті холоди, два з трьох днів — дощові, нерідко серед літа випадає сніг. Праця триває від світанку до ночі, і все ж кожен гуцул мріє стати полонинником.


Слайд #3
Три речі, які характеризують життя гуцульських пастухів — це бринза, трембіта і ватра.


Слайд #4
Під полонинські наспіви ватаг запалює вогнище — ватру, а парубки танцюють гуцульський ритуальний чоловічий танець «Аркан» з маленькими топірцями в руках. Вівчарі пригощають усіх бажаючих будзом і вурдою. Завершуються проводи святковим концертом.


Слайд #5
Гуцульське весілля
Гуцульське весілля, як казка. Навіть в теперішній час гуцули дотримуються своїх традицій. Вони й досі вдягаються у національний одяг, прикрашають своїх коней. В день весілля нареченого і наречену супроводжують бояри, дружби, дружки, світилки, свати, старости. Весілля повне веселих і жалібних пісень, танців, ігор, забав, жартів, дотепів.
Жодне весілля не обходиться без короваю чи калачів, вишиваних чи тканих рушників, букетів, які чіпляють на одяг гостей і гільця чи деревця. Точно визначеного часу для дня весіль не встановлювали, єдине, що сватання і заручини відбувались переважно навесні, літом, восени, рідше взимку, а весілля намагались справляти до Великого посту. Під час будь-якого посту справляти весілля категорично заборонялось.
Найпершою ознакою на Гуцульщині, коли приходили свати, було “давати рушники”, що традиційно означало готуватися до весілля. Закріпленням шлюбу було і є “стати на рушник”. За давнім звичаєм, найкращі калачі дарують молодим на вишиванім рушнику, з побажанням, щоб їхнє життя було заможним і красивим. До церкви молодята їдуть на конях.


Слайд #6


Слайд #7
Різдво
За давньою традицією із обжинкових снопів виплітають деревце — «Дідуха», в якому за повір’ям замешкували душі дідів-прадідів, опікунів дому. Господині вранці 6 січня запалюють “живий вогонь” в печі з дванадцяти полін і готують дванадцять ритуальних пісних страв.
Серед страв Святої Вечері на першому місці стоїть кутя — варена пшениця з медом, маком та горіхами. Деякі дослідники народних звичаїв вважають, що кутя — це відголосок давніх братолюбних столів, які влаштовували у дні поховання мучеників за Христову віру. Пшениця як зерно щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — це символ вічного щастя праведників у небі.
На Різдво, 7 січня, розпочинаються справжні різдвяні коляди. Гуцули відвідують своїх родичів та друзів, ходять з вертепами від села до села. Більшість людей цими днями їздять на санах з кіньми та дзвониками. 


Слайд #8
Великодні звичаї
У Вербну неділю гуцули приносять з церкви освячену вербу-шутку (на Гуцульщині її називають “б’єчка”), вдаряють злегка кожного із своєї родини, примовляючи: «Не я б’ю, б’єчка б’є — віднині за тиждень Великдень!» Освячена шутка-верба у понятті предків гуцулів володіла цілющими властивостями як така, що вітала Христа.
Великий піст — це час виготовлення писанок.
Для свячення в церкві у великодній кошик чи пасківник укладали паски, писанки і крашанки, сир, масло, ковбасу, вуджене м’ясо, сіль. Обов’язкові були гірка зела (хрін) на згадку про гіркість Христових страстей, а також воскова свічка, встромлена в паску, — символ божественного світла і Христового воскресіння. Заможні ґазди їхали до церкви верхи на конях чи святочним возом, а бідні йшли пішки.


Слайд #9