Презентація "Катерина Василівна Білокур"

-1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Катерина Василівна Білокур"
Слайд #1
Катерина ВасилівнаБілокур
та її нев'янучі квіти


Слайд #2


Слайд #3
Білокур Катерина Василівна - українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»)


Слайд #4


Слайд #5
Катерина Білокур як художниця могла б органічно існувати зі своїми картинами у будь-яку епоху. Ніколи не ходила до школи, ніде не вчилася малярству. В загубленому серед левад селі Богданівці (нині Київська обл.) вона провела усе життя, свідомо витративши його на те, щоб її, сільську жінку-самоуку, просто визнали за художницю.


Слайд #6
Час, в який жила ця людина, зовсім не був лагідним до неї — роки її життя: 1900-1961, — але в своїх картинах вона ніби знаходить притулок від тих бурхливих подій, що вирували в Україні на початку та в середині ХХст.


Слайд #7
На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.


Слайд #8


Слайд #9


Слайд #10


Слайд #11


Слайд #12
Розкривають натуру цієї жінки її картини та листи, які писала до друзів та знайомих. Картини справляють незвичне враження — в них є відчуття льоту. Може тому, що не мала ніякої школи, то була вільна в своїх фантазіях та манері втілення їх на полотні.


Слайд #13
Особливо характерними для Катерини Білокур є великі композиції без визначеного сюжету. Квіти — за поодинокими випадками — єдині мешканці її полотен, їх зображення — за межами класичного натюрморту чи пейзажу. Художниця старанно копіює рослини з натури і водночас інтерпретує по-своєму світ, в якому вони мусять існувати. Вона ніби аранжує стани природи — присмерки, світання, спекотний полудень.


Слайд #14


Слайд #15
«Квіти за тином» (1935 р.) — барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа. Те, як вона укладає, гармонізує квіти на полотні, нагадує музику чи віршування — рослини ніби римуються, складаючись в пасма вогню або існують в замріяному ширянні.
У «Квітах та калині» (1940 р.) фон глибокого синього кольору, рослини наче потопають в вечірньому повітрі, нагадуючи келихи, наповнені присмерками.
«Польові квіти» (1940 р.) — левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло — просто блакить, що ніби «дихає».
«Буйна» (1944-1947 рр.), «Декоративні квіти» (1945 р.) — це відчуття спеки, на хвилях якої «гойдаються» квіти, сонячного вітру, що ширяє полотном


Слайд #16


Слайд #17


Слайд #18


Слайд #19


Слайд #20


Слайд #21


Слайд #22


Слайд #23
Автор презентації Пилипенко Юлія10-Б клас