Презентація "Театр в Україні в кінці XIX – на початку XX ст"

+2
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Театр в Україні в кінці XIX – на початку XX ст"
Слайд #1
Театр в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.
Роботу виконала
Учениця 9-В класу
Мельник Анастасія


Слайд #2
Головним осередком театрального життя другої половини 19 ст. стало провінційне місто Єлисаветград (нині Кіровоград). Ще з 1864 р. тут активно діяв самодіяльний театр, у якому робили свої перші кроки майбутні творці українського театру.


Слайд #3
Театральна площа міста Єлисаветграда початок XX ст.


Слайд #4
Перший професійний український театр — це театр корифеїв . Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.


Слайд #5
Будівля «Театру корифеїв»


Слайд #6
Театр Української Бесіди (до 1914: Театр Руської Бесіди) — перший український професійний театр 1864—1924.
Відкриття галицького професійного театру «Руської Бесіди» сталося у Львові 29 березня 1864 року, а перша вистава відбулася у приміщенні Народного дому. Театр обслуговував Галичину й Буковину, гостинно виступав у Кам'янці-Подільському, Жмеринці, Житомирі та в Польщі, гостив на своїй сцені: Марка Кропивницького (1875), Миколу Садовського і Марію Заньковецьку (1905 — 1906).


Слайд #7
Театр Української Бесіди


Слайд #8
Старицький Михайло Петрович
Михайло Петрович Старицький — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч.


Слайд #9
Драматургія
Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» (1881), «У темряві» (1893), «Талан» (1893).
Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).
Особливе значення мають його історичні драми: «Богдан Хмельницький» (1897), «Маруся Богуславка» (1899).
В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.


Слайд #10
Іван Карпенко-Карий
Іван Карпенко-Карий — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.


Слайд #11
П'єси
Усього І. Карпенко-Карий написав 18 п'єс:
Бурлака (1883)
Безталанна (1884)
Бондарівна (1884)
Розумний і дурень (1885)
Наймичка (1885)
Мартин Боруля (1886)
Гроші (1889)
Сто тисяч (1889)
Батькова казка (1892)
Паливода XVIII століття (1893)
Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895)
Понад Дніпром (1897)
Чумаки (1897)
Сава Чалий (1899)
Хазяїн (1900)
Гандзя (1902)
Суета (1903)
Житейськеє море (1904)


Слайд #12
Панас Саксаганський
Панас Саксаганський   —
визначний український актор, режисер, драма-тург і педагог школи М. Кропивницького, 
корифей українського побутового театру.


Слайд #13
У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю, знав усі п'єси напам'ять, на проби приходив з готовим режисерським примірником, з сумлінним простудіюванням кожної ролі у єдності акторського ансамблю.
Найбільш відомий виставами драм І. Карпенка-Карого. Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й. Шіллера (грав ролю Франца Моора), «Урієль Акоста» К. Ґуцкова (Державний Народний Театр, 1918 р.) та «Отелло» В. Шекспіра (Театр ім. М.Заньковецької, 1926).
Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерності актора.


Слайд #14
Творчість
Як акторові йому була притаманна реалістично-психологічна метода роботи над ролею з чіткими зовнішніми деталями.
Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням: Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Бонавентура, Пеньйонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.» І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» М. Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»).


Слайд #15
Микола Садовський
Микола Садовський — актор, режисер і громадський діяч. Корифей українського побутового театру; брат І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського й М. Садовської-Барілотті.


Слайд #16
Як актор Садовський відзначався винятковою пластичністю, простотою, глибиною і щирістю почуттів, хоч і не позбавлених характером гри «нутром» (від великих емоцій до спаду). Садовський уславився в героїчно-історичному — Богдан Хмельницький (в однойменній п'єсі М. Старицького), Сава Чалий (І. Карпенка-Карого), Гетьман Дорошенко (Л. Старицької-Черняхівської) і героїчно-побутовому репертуарі: Дмитро («Не судилося» М. Старицького), Опанас («Бурлака» І. Карпенка-Карого); був першим Командором («Камінний господар» Лесі Українки) і Городничим на українській сцені («Ревізор» М. Гоголя); крім того, виступав у оперному репертуарі й уславився як виконавець українських народних пісень.


Слайд #17
Садовська-Барілотті Марія Карпівна
Садовська-Барілотті Марія Карпівна — співачка-сопрано і драматична акторка, сестра І. Тобілевича, М. Садовського і П. Саксаганського.


Слайд #18
Найкращі партії і ролі
Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського),
Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського),
Панночка («Утоплена» М. Лисенка),
Маруся («Дай серцю волю…» М. Кропивницького),
Софія та Варка («Безталанна» І. Тобілевича) та ін.


Слайд #19
Заньковецька Марія Костянтинівна
Заньковецька Марія Костянтинівна — українська актриса.


Слайд #20
Фільмографія
Грала Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909), матір в «Остапі Бандурі» (1923).
Театральні роботи
Уляна — «Сватання на Гончарівці»
Галя — «Назар Стодоля»
Харитина — «Наймичка»
Пріська — «По ревізії»
Тетяна — «Тетяна Рєпіна»


Слайд #21
Кінець