Презентація "Міжнародне гуманітарне право"

-1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Міжнародне гуманітарне право"
Слайд #1
Міжнародне гуманітарне право
Підготувала: учениця 11 – В класуКЗ”РОЛ”Тарасюк Марія


Слайд #2
Історія створення, завдання і принципи МГП.
Існуюче міжнародне право надає державам засоби і механізми для мирного розв’язання суперечностей, що виникають. Статут Організації Об’єднаних Націй забороняє не тільки війну, але й саму загрозу застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави.
Однак ООН не обмежує права вдаватися до насильства у разі, якщо держава здійснює своє право на самооборону (індивідуальну або колективну), якщо мова йде прот реалізацію права народів на самовизначення. І, нарешті, ООН має право вдатися до колективного застосування сили для відновлення миру.
Незважаючи на те, що галузь сучасного міжнародного права, що регулює відносини держав у період збройних конфліктів, у своєму теперішньому стані виникла нещодавно, вона має довгу історію. її історичні корені лежать дуже глибоко, тому що закони і звичаї війни такі ж давні, як і сама війна, а війна така ж давня, як життя на землі.
Вже в давнині, а потім і в середні віки майже в усіх цивілізаціях існували правила, що накладають обмеження на право воюючих завдавати шкоди противникові. Закони, що забезпечують захист певним категоріям осіб, можна знайти в персів, греків і римлян, у Древньому Китаї, в Африці й у християнських державах. До цих категорій належали діти і старі, роззброєні воїни і полонені. Вже в далекому минулому траплялося, що полководці наказували своїм військам зберігати життя взятих у полон солдат, добре поводитися з ними, щадити цивільне населення сторони противника, і нерідко по закінченні воєнних дій сторони домовлялися про обмін полоненими. Заборонялися напади на деякі об'єкти та віроломні способи ведення бою, зокрема такі, як використання отрут.


Слайд #3
У своєму сучасному вигляді право війни почало складатися під впливом християнства, ісламу і лицарства. Воно знаходило своє вираження в указах, що видаються государями своїм військам, у яких наказувалися правила поводження військ стосовно противника, а також у двосторонніх актах, що укладалися між воюючими державами. Згодом подібна практика перетворилася в сукупність заснованих на звичаї правил ведення війни, тобто норм, що підлягали дотриманню сторонами в збройному конфлікті навіть при відсутності односторонньої заяви або двосторонньої угоди з цього приводу. Значний внесок у становлення звичаєвого права війни внесли також праці різних вчених в галузі міжнародного публічного та державного права, зокрема таких, як Г. Гроцій, Е. Де Ваттель та ін. Вагомий внесок у формування права війни внесли і філософи, яких завжди хвилювали причини військових зіткнень та їхні жахливі наслідки. Так, французький філософ Жан-Жак Руссо у своїй роботі «Про суспільний договір», опублікованій в 1762 році, відзначав, що: «Війна — це не відносини між людьми, але між державами, і люди стають ворогами випадково, не як людські істоти і навіть не як громадяни, а як солдати; не як жителі своєї країни, а як її захисники». Далі, аналізуючи цілі війни, він писав: «Якщо мета війни — знищення ворожої держави, то інша сторона має право винищувати її захисників, поки вони тримають у руках зброю, але як тільки вони кидають її і здаються, — вони перестають бути ворогами або інструментом у руках ворогів і знову стають просто людьми, чиї життя не дозволено нікому віднімати».
Процес укладання договорів про норми ведення війни почався в 60-і роки XIX сторіччя, коли з інтервалом у чотири роки відбулися дві міжнародні конференції — у Женеві в 1864 році й у Санкт-Петербурзі в 1868 році, — результатом яких є укладання основних договорів, що стосуються питань права збройних конфліктів.


Слайд #4
Проте, незважаючи на таку довгу історію становлення і розвитку цієї галузі сучасного міжнародного права, у доктрині дотепер не вироблене єдине поняття даної галузі права, як немає єдності щодо її змісту, предмета правового регулювання і, відповідно, системи. Не вироблена і єдина термінологія стосовно її найменування, але найбільш поширеними в науковій літературі є такі найменування, як «право війни», «міжнародне воєнне право», «закони і звичаї війни», «право збройних конфліктів» і «міжнародне гуманітарне право».
МГП – це сукупність міжнародних норм, що встановлені в результаті домовленостей або існують внаслідок тих чи інших звичаїв.
МГП не розглядає питання, чи має право держава вдаватися до застосування сили. Воно вступає в дію тоді, коли збройний конфлікт уже виник, незалежно від причин, які його спровокували, від того, чи є виправдання цій війні.
МГП часто називають «правом збройних конфліктів» або «правом війни». Ці терміни можна вважати синонімічними.
При цьому необхідно розрізнювати МГП і право прав людини. Обидві галузі права мають загальні етичні і філософські основи, вони взаємопов’язані і взаємодоповнюються. Проте в них є відмінності,які необхідно враховувати в сфері реального застосування і те, й інше право покликані захистити особистість, але захищають вони її за різних обставин і різними способами.


Слайд #5
Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, конвенції і пакти про права людини та норми звичайного життя, що належать до них, призначені в основному для того, щоб не допустити свавілля з боку держави передусім щодо власних громадян, Однак за надзвичайних обставин ці документи допускають відступи від деяких своїх положень. На відміну від них, норми і механізми МГП застосовуються тільки під час збройних конфліктів, мають на меті захистити їх жертви і розповсюджують свою дію на всі залучені в конфлікт сторони. Якщо під час збройного конфлікту деякі права людини, що діють у мирний час можуть бути обмежені, то гуманітарне право не допускає відступів від своїх положень ніколи і ні за яких обставин збройного конфлікту, бо саме для них і призначено.


Слайд #6
Основні документи МГП та механізми їх застосування.
Чотири багатосторонні міжнародні угоди, укладенні у Женеві встановлюють гуманітарні правила ведення війни, висунуті у 1864 році Червоним Хрестом.
Перша Женевська конвенція (1864 року) стосується поранених і хворих бійців на полі бою.
Друга Женевська конвенція (1906 року) розширює утримання першої у зв'язку з Гаагськими конвенціями 1899 року: вона стосується поводження збройних сил не тільки на полі бою, але і на морі.
Третя Женевська конвенція (1929 року) ввела нове положення, установив, що його умови ставляться не тільки до громадян країн, що ратифікували конвенцію, але до всіх людей незалежно від їхнього громадянства (не тільки до військових, але і до цивільного населення).
Четверта Конвенція (1949 року) по захисту цивільного населення і військових осіб під час війни була створена для того, щоб установити жорсткі стандарти захисту цивільного населення в місцях військових дій і на окупованих територіях, а також щоб після трагічного досвіду Другої Світової Війни заборонити військові злочини.
У 1977 році були прийняті два додаткових протоколи до Конвенції 1949 року, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів і захисту жертв внутрішніх конфліктів.


Слайд #7
І Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи, санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.
ІІ Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила поводження з поранених та хворих під час морської війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях.
ІІІ Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює правила, яким повинні слідувати воюючі сторони при поводженні з військовополоненими.
ІV Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.


Слайд #8
Серед інших договорів в галузі МГП, багато з яких мають звичайний характер, окремі документи заслуговують на особливу увагу. Це:
1925 рік. Протокол про заборону застосування під час війни отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів.
1954 рік. Конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту.
1972 рік. Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної), токсичної зброї та про їх знищення.
1976 рік. Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище.


Слайд #9
1980 рік. Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що наносять надмірні пошкодження, або такими, що мають невиборчу дію. У цю конвенцію входять:
Протокол І про осколки, що не виявляються.
Протокол ІІ про заборону або обмеження застосування мін, мівн-пасток ьта інших пристроїв.
Протокол ІІІ про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї.
1993 рік. Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброїта про її знищення.
1995 рік. Протокол (Протокол ІV, новий, до Конвенції 1980 року), що стосується засліплюючої зброї.
1997 рік. Конвенція про заборону застосування, накопичення, виробництва і передачу протипіхотних мін та про їх знищення.
1999 рік. Протокол ІІ до Конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту міжнародного характеру.


Слайд #10
Відповідальність військовослужбовців за порушення норм МГП.
Розглянувши систему чинного законодавства України та міжнародно-правових актів щодо законів та звичаїв ведення війни, можна навести наступну класифікацію злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку:
1. злочини проти миру (статті 436, 437 КК України);
2. злочини проти безпеки людства (статті 439, 440, 441, 442 КК України);
3. злочини проти міжнародного правопорядку (статті 438, 443, 444, 445, 446, 447 КК України).


Слайд #11
Рівненська організація червоного хреста:
Керівник: СОКОЛЕНКО ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧВид діяльності: БлагодійнаДопомагати людям завжди і всюди - така мета Червоного Хреста. Минулого року вони надали матеріальну допомогу майже тридцятьом тисячам людей на суму у 830 тисяч гривень. Волонтери організації щодня відвідують більше тисячі самотніх громадян похилого віку. У центрі також працює пересувна діагностична лабаораторія для обслуговування населення, яке постраждало від аварії на Чорнобильській АЕС. Всі ці заходи проходять щорічно у рамках всеукраїнського місячника Червоного Хреста.
Також на передодні Великодня активісти організації проведуть акцію "Пасхальний кошик". Будуть розносити смачні наїдки одиноким мешканцям області.
Всі акції та подарунки Червоний Хрест робить за рахунок благодійних внесків та пожертвувань. Тому просять всіх небайдужих допомогти незахищеним верствам населення. Готові прийняти не лише грошову допомогу, а й одяг, взуття та продукти харчування. Також запрошують до роботи й всіх охочих волонтерів.Принаймні у цьому запевняють члени Українського Червоного Хреста. Допомогти знедоленим та самотнім громадянам похилого віку покликаний всеукраїнський місячник Червоного Хреста, який пройде в області з другого квітня по друге травня.