Презентація "Венера"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Венера"
Слайд #1
Венера


Слайд #2
Короткі відомості. Вене́ра
Вене́ра — друга внутрішня планета Сонячної системи з періодом обертання навколо Сонця в 224,7 земних діб. Названа на честь Венери, богині любові з римського пантеону. Це єдина з восьми основних планет Сонячної системи, яка отримала назву на честь жіночого божества. За розміром майже така сама, як Земля.
Венера — внутрішня планета, і на земному небосхилі не віддаляється від Сонця далі 48°.
Венера — третій за яскравістю об'єкт на небі; її блиск поступається лише блиску Сонця та Місяця. Належить до планет, відомих людству з найдавніших часів.
Українська народна назва — Зоря. Оскільки Венера спостерігається ввечері після заходу сонця або вранці перед світанком, українці її називали «Зоря вечірня» або «ранкова Зоря»


Слайд #3
Характеристика
Орбіта Венери ближча до кола, ніж орбіта будь-якої іншої планети Сонячної системи. Її ексцентриситет становить всього лише 0,0068. Іноді Венера підходить до Землі на відстань, меншу 40 млн км.
Венера обертається навколо своєї осі в зворотному напрямку до обертання навколо Сонця, на відміну від Землі та інших планет. Сидеричний період обертання Венери навколо своєї осі (зоряна доба) становить 243,018 земної доби. Тривалість сонячної доби на планеті становить близько 116,75 земних діб.
Як і координати її Північного полюса (пряме піднесення = 272,57°, схилення = +67,14°), його отримано в результаті спільної обробки бортових радіолокаційних і доплеровских вимірів «Магеллана» і «Венери-15, −16» для 20 опорних точок на поверхні Венери.
Хоча у Венери й Землі близькі розміри, середня густина й навіть внутрішня будова, проте Земля має досить потужне магнітне поле, а Венера його не має.
За однією з сучасних теорій напруженість дипольного магнітного поля залежить від прецесії полярної осі і вектора кутової швидкості. Саме цей параметр на Венері мізерно малий, але виміри свідчать про нижчу напруженість, ніж та, яку передбачає теорія.


Слайд #4
Хоча загального дипольного поля у Венери немає, проте магнітне поле, хоча й досить слабке, на Венері є. У провідному шарі атмосфери,іоносфері, магнітне поле наводиться сонячним магнітним полем і сонячним вітром. Міжпланетне магнітне поле напруженістю близько 10 нТл взаємодіє з іоносферою планети, яка рухається в ньому. Оскільки іоносфера — провідник, у ній з'являються електричні струми, які, у свою чергу, збуджують магнітні поля. Щоправда, вони мають локальний характер, орієнтовані випадково, мають невелику напруженість (15-20 нТл). Взаємодія цих полів з плазмою сонячного вітру ще більше ускладнює явище. Тому у Венери немає радіаційних поясів у традиційному їх розумінні.


Слайд #5
Атмосфера
Про те, що у Венери є атмосфера, стало відомо 1761 p., відкриття належало М. В. Ломоносову, який спостерігав проходження планети перед диском Сонця. Густина атмосфери Венери в 35 разів більша за земну. Тиск на поверхні планети становить близько 95 атмосфер. Складається ця атмосфера, здебільшого, з вуглекислого газу з домішками азоту й кисню. Вуглекислий газ, пропускаючи сонячні промені, дозволяє поверхні нагріватися, але поглинає інфрачервоне випромінювання розігрітої поверхні, що є причиною парникового ефекту. Через це температура на поверхні Венери набагато вища за земну.


Слайд #6
Дослідження
Вже 1610 р. Галілео Галілей за допомогою телескопічних спостережень вивчав зміну фаз у Венери, тобто зміну її видимої форми від диска до вузького серпа
1975 рік Перші відомості про поверхню планети було отримано з Землі в 30-х роках XX ст. за допомогою новітнього винаходу — радіотелескопів. Уперше з планети було передано панорамні телевізійні зображення. Також було виміряно густину, тиск, температуру атмосфери, кількість водяної пари, здійснено нефелометричні вимірювання частинок хмар, вимірювання освітленості в різних ділянках спектра.
Штучні супутники дозволили одержати телевізійні зображення хмарного шару, вивчити розподіл температури за верхньою межею хмар, спектри нічного світіння планети, дослідити водневу корону, здійснити багаторазове радіопросвічування атмосфери й іоносфери, вимірювання магнітних полів і навколопланетної плазми. Великий інтерес викликали грози й блискавки, що відбуваються в шарі хмар. Оптичні виміри показали, що енергетичні характеристики венеріанських блискавок у 25 разів перевершують параметри земних. 1983 року за допомогою АМС «Венера-15» і «Венера-16» були вперше отримані радіолокаційні зображення північної приполярної області Венери. На зображеннях добре видно кратери, пасма, височини, великі розлами, гірські хребти.


Слайд #7
Геологія
З аналізу зображень визначилися основні риси геології планети. 
Було встановлено, що ендогенні геологічні процеси — базальтовий вулканізм і розломна тектоніка — панують над екзогенними процесами. Не виявлено ніяких слідів діяльності рідкої води на планеті. Це обставина й деякі особливості розподілу ударних кратерів за розміром показали, що умови, близькі до сучасних, були на Венері протягом усього часу історії планети.


Слайд #8
Поверхня
Було виявлено близько 150 ударних кратерів діаметром від 8 до 140 км. 
На поверхні рівнин планети у кількох місцях, зафіксованих на знімках, виявлено загадкові «русла» довжиною від сотень до декількох тисяч кілометрів і шириною від 2-3 до 10-15 км. Вони мають типові ознаки долин, прорізаних плином рідини, поділ і сходження окремих «рукавів», а іноді — щось схоже на дельти річок. На початку найдовшого русла, названого долиною Балтис, довжиною близько 7000 км із дуже помірною (2-3 км) шириною перебуває вулкан поперечником близько 100 км.


Слайд #9
Венера в різних культурах
У ритуальному варіанті календаря майя, що застосовується й іншими народами Мезоамерики (ацт-еками, тольтеками і т. д.), існували цикли по 584 дня, що приблизно збігаються з синодичним періодом обертання Венери. Особливу роль Венера відігравала в міфології й астрономії інків, де вона називалася Ч'аска


Слайд #10
Цікаво
Проходження Венери перед диском Сонця — астрономічне явище, яке спостерігається, коли планета Венера під час свого орбітального руху опиняється на лінії між Землею та Сонцем. Таким чином, диск Венери проектується на диск Сонця й, відповідно, вона частково затемняє невелику ділянку диску Сонця, світло від якої не доходить до земного спостерігача. Під часпроходження Венеру можна спостерігати з Землі як маленьку темну цятку, що повільно «повзе» видимим диском Сонця. Тривалість проходження становить кілька годин. Проходження Венери є доволі рідкісним астрономічним явищем. Загалом вони повторюються кожні 243 роки. Послідовність складається з двох пар проходжень


Слайд #11
Дякую за увагу.