Презентація "Сатурн"

-1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Сатурн"
Слайд #1


Слайд #2
Сатурн
шоста за віддаленістю від Сонця та друга за розмірами планета Соняч-ної системи.


Слайд #3
маса планети у 95 разів перевищує масу Землі середня
густина Сатурна становить усього 0,69 г/см³, це єдина планета Сонячної системи, чия середня густина менша від густини води].
прискорення вільного падіння на екваторі становить 10,44 м/с², що можна порівняти зі значеннями на Землі та Нептуні, але набагато менше, ніж на Юпітері.
екваторіальний радіус планети дорівнює 60 300 км, а полярний — 54 400 км; серед усіх планет Сонячної системи Сатурн має найбільше стиснення.
Характеристика


Слайд #4
Гіпотеза «акреції» стверджує, що утворення Сатурна відбувалося у два етапи. Спочатку протягом 200 мільйонів років формувалися тверді щільні тіла на зразок планет земної групи.. Другий етап розпочався, коли найбільші тіла досягли подвоєної маси Землі. Протягом декількох сотень тисяч років тривала акреція газу на ці тіла з первинної протопланетної хмари. На другому етапі температура зовнішніх шарів Сатурна сягала 2000 °C.
Походження Сатурна
Дві основні гіпотези:
Згідно з гіпотезою «контракції», склад Сатурна, подібний до Сонця (велика частка водню), і, як наслідок, малу густину можна пояснити тим, що під час формування планет на ранніх стадіях розвитку Сонячної системи в газопиловому диску утворилися масивні «згущення», що дали початок планетам, тобто, Сонце і планети формувалися однаково.


Слайд #5
Сатурн – одна з найбільших планет. Діаметр складає 120 660 км., що дорівнює майже дев’яти земним.
Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун – це газоподібні планети, що мають кільця. Найкрасивіші кільця у Сатурна.
Юпітер, Сатурн і Нептун випромінюють енергії більше, ніж отримують її від Сонця. Юпітер в 1,5 рази більше, Сатурн в 2 рази, Нептун в 3 рази.


Слайд #6
Візитною карткою Сатурна є відомі кільця, що оперізують планету навколо екватора і складаються з безлічі крижаних часток з розмірами часток від міліметра до декількох метрів. Вісь обертання Сатурна нахилена до площини його орбіти на 26° 44', тому під час руху орбітою кільця змінюють свою орієнтацію відносно Землі
Існує три головних кільця, названих A, B і C. Вони добре помітні з Землі. Слабші кільця називають D, E та F. При ближчому розгляді кілець виявляється дуже багато. Між кільцями існують щілини, де немає частинок. 
Кільця Сатурна


Слайд #7
З кілець Сатурну на планету йде дощ
Припущення про те, що з кілець Сатурну може йти дощ, було висловлене ще в 1980-х, коли зонд “Вояджер” виявив на цій планеті декілька темних поясів. Темні смуги утворюються, коли вода потрапляє в іоносферу Сатурну і нейтралізує заряджені іони водню, що містяться в ній.
Розрахунки показали, що між 25 і 55 градусами широти дощові ділянки займають приблизно 30-43% всієї іоносфери.
Кільця Сатурну складаються з крижаного пилу і великих фрагментів льоду, їхнє походження невідоме. Відкриття доводить, що кільця Сатурну не дійшли до нас в первозданному вигляді, оскільки планета постійно “відкачує” з
них рідину.
.
У атмосферу Сатурну надходить вода, назбирана в його кільцях. Щоденний об’єм опадів, що падають на газовий гігант, дорівнює одному олімпійському басейну.
“Сатурн – це перша планета, про яку стало відомо, що її атмосфера взаємодіє із системою кілець”, – розповів Джеймс О’Доногью, один з авторів статті.


Слайд #8
На відміну від інших планет Сонячної системи, однаково випромінюючих енергію в інфрачервоному діапазоні у всіх напрямках, Сатурн веде себе інакше.
За весь період вивчення планети Сатурн, відзначалося поступове зниження її температури, на думку вчених, це викликано мінливою погодою на планеті.
Сатурн поступово гасне.
Вчені вважають, що за останні кілька років планета Сатурн стала випромінювати менше енергії в інфрачервоному діапазоні.
Американські дослідники вивчили дані про інфрачервоне випромінювання планети Сатурн, які були отримані космічною станцією Кассіні. Виявилося, планета постійно знижує свою яскравість, тільки за останні 4 роки, її випромінювана потужність знизилася на 2%, ефективна температура – на 0,5%.


Слайд #9
Супутники Сатурна
Сатурн має близько 60 супутників (до 2000 року було відомо 18) і 12 з них — понад 100 км у діаметрі.
Орбіта внутрішніх супутників, Пана і Атласа, лежить біля зовнішнього краю кільця А. Наступний супутник, Прометей, відповідає за щілину, що прилягає до внутрішнього краю кільця F. Потім — Пандора, відповідальна за утворення іншої межі кільця F. Вони виявлені на фотографіях, зроблених із космічних апаратів. Наступні два супутники — Епіметей і Янус — виявлені з Землі, вони поділяють спільну орбіту. Різниця у відстані до Сатурна становить лише 30-50 кілометрів.


Слайд #10
Мімас незвичайний тим, що на ньому виявлено один величезний кратер названий Гершелем, який має розмір із третину супутника.
Енцелад має найактивнішу поверхню з усіх супутників у системі
Тефія відома своєю величезною тріщиною-розломом, довжиною 2000 км — три чверті довжини екватора супутника. 
Наступні два супутники — Каліпсо і Телесто в минулому названі Троянськими Тефіями, за аналогією з троянцями, оскільки перебувають у точках Лагранжа на орбіті Тефії. 
Діона на поверхні має сліди викиду світлого матеріалу у вигляді інею, безліч кратерів і звивисту долину.
Рея — має стару, суцільно всіяну кратерами поверхню.
Титан, діаметр якого 5150 км, — один з найцікавіших супутників Сатурна.
Гіперіон — супутник неправильної форми, на поверхні якого немає слідів внутрішньої активності.
Супутники Сатурна