Презентація "Галактичні туманності"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Галактичні туманності"
Слайд #1
Галактичні туманності


Слайд #2
Галактичні туманності – це газові, пилові або газо-пилові хмари, що входять до складу Галактик.


Слайд #3


Слайд #4
За формою розрізняють дифузні, планетарні, залишки вибуху наднових зір та ін. Дифузні туманності – це складові частини загального газопилового шару Галактики. Їх поділяють на емісійні, відбивні та темні Галактичні туманності. Емісійні Галактичні туманності – частина газового шару, що світиться внаслідок збудження її ультрафіолетовим випромінюванням однієї або кількох сусідніх гарячих зір (люмінесценція).


Слайд #5

Світіння емісійних Галактичних туманностей згасає в процессі старіння збуджуючих зір. Світіння відбивних Галактичних туманностей зумовлене розсіянням світла сусідніх менш гарячих зір. Різниця між темними і відбивними Галактичними туманностями в тому, що поблизу темних туманностей немає освітлюючих зір. У певних умовах такі туманності можуть втрачати гравітаційну стійкість, стискаючись з наступним подрібненням і утворенням протозір. Іноді всі три типи дифузних Галактичних туманностей трапляються в єдиному комлексі.


Слайд #6
Планетарна туманність


Слайд #7
Планетарна Галактична туманність – це кільцеподібна або аморфна туманність, в центрі якої міститься ядро, яке збуджує люмінесцентне світіння туманності. Ці туманності та їхні ядра утворюються в процесі еволюції червоних гігантів. Всередині туманності іноді спостерігають пульсар – залишок зорі яка вибухнула.


Слайд #8
Планетарна туманність — швидкоплинне (за астрономічними мірками) явище, що триває всього декілька десятків тисяч років, при тривалості життя зірки-предка в декілька мільярдів років. В даний час в наший галактиці відомо близько 1500 планетарних туманностей.


Слайд #9
Історія дослідження
Планетарні туманності в більшості своїй є тьмяними об'єктами і, як правило, не видні неозброєним оком. Першою відкритою планетарною туманністю була туманність Гантель в сузір'ї Лисички: Шарль Месс'є , в 1764 році заніс її в каталог під номером M27.


Слайд #10
Туманність Гентель


Слайд #11
Вільям Гаґґінс став першим астрономом, що отримав спектри планетарних туманностей, — об'єктів, що виділялися своєю незвичністю.
При вивченні Гаґґінсом спектрів туманностей NGC 6543 (Котяче Око), M27 (Гантель), M57 (кільцева туманність в Лірі) і ряду інших, виявилось, що їх спектр надзвичайно відрізняється від спектрів зірок: всі отримані на той час спектри зірок були спектрами поглинання (безперервний спектр з великою кількістю темних ліній), тоді як спектри планетарних туманностей виявилися емісійними спектрами з невеликою кількістю емісійних ліній, що указувало на їх природу, що в корені відрізняється від природи зірок:


Слайд #12
Туманність Котяче Око


Слайд #13
Походження
Будова симетричної планетарної туманності:
Швидкий зоряний вітер (блакитні стрілки) гарячого білого карлика — ядра туманності (у центрі), стикаючись з скинутою оболонкою — повільним зоряним вітром червоного гіганта (червоні стрілки), створює щільну оболонку (блакитного кольору), що світиться під впливом ультрафіолетового випромінювання ядра.


Слайд #14
Планетарні туманності є завершальним етапом еволюції для багатьох зірок. Наше Сонце є зіркою середньої величини, і лише невелику кількість зірок перевершують його за масою. Зірки з масою у декілька разів більше сонячної на завершальному етапі існування перетворюються на найновіших. Зірки середньої і малої маси в кінці еволюційного шляху створюють планетарні туманності.


Слайд #15
Тривалість життя
Комп'ютерне моделювання формування планетарної туманності із зірки з диском неправильної форми, що ілюструє, як мала початкова асиметрія може в результаті привести до утворення об'єкту з складною структурою.


Слайд #16
Речовина планетарної туманності розлітається від центральної зірки з швидкістю в декілька десятків кілометрів за секунду. В той же час, у міру закінчення речовини центральна зірка остигає, випромінюючи залишки енергії; термоядерні реакції припиняються, оскільки зірка тепер не володіє достатньою масою для підтримки температури, потрібної для синтезу вуглецю і кисню. Врешті-решт, зірка остигне настільки, що перестане випромінювати достатньо ультрафіолету для іонізації газової оболонки, що віддалилася. Зірка стає білим карликом, а газова хмара рекомбінує, стаючи невидимим. Для типової планетарної туманності час від утворення до рекомбінації складає 10 000 років.


Слайд #17
Структура
Більшість планетарних туманностей симетричні і мають майже сферичний вигляд, що не заважає їм мати безлічі дуже складних форм. Приблизно 10 % планетарних туманностей практично біполярні, і лише мале їх число асиметричні. Відома навіть прямокутна планетарна туманність. Причини такої різноманітності форм до кінця не з'ясовані, але вважається, що велику роль можуть грати гравітаційні взаємодії зірок в подвійних системах. За іншою версією, наявні планети порушують рівномірне розтікання матерії при утворенні туманності.
Біполярна планетарна туманність


Слайд #18
У січні 2005 року американські астрономи оголосили про перше виявлення магнітних полів навколо центральних зірок двох планетарних туманностей, а потім висунули припущення, що саме вони частково або повністю відповідальні за створення форми цих туманностей. Істотна роль магнітних полів в планетарних туманностях була передбачена Григором Гурзадяном ще в 1960-і роки. Є також припущення, що біполярна форма може бути обумовлена взаємодією ударних хвиль від розповсюдження фронту детонації в шарі гелію на поверхні білого карлика, що формується (наприклад, в туманностях Котяче Око, Пісочний Годинник, Мураха).


Слайд #19
Туманність Андромеди
Туманність Андромеди – спіральна галактика типу Sb. Це найближча до Чумацького Шляху, друга галактика – гігант розташована на відстань 772 кілопарсек від Землі.


Слайд #20
Галактика Андромеди має масу в 1,5 рази більшу від Чумацького Шляху, і являється найбільшою в Місцевій групі. В даний час в склад Галактики входить близько триліона зірок. У неї є декілька карликових супутників.
В нічному небі Галактику можна побачити ненеозброєним оком.


Слайд #21
Дивовижні картини космосу, зняті телескопом «Хаббл» (фотоогляд) 


Слайд #22
Телескоп «Хаббл» був запущений у космос у 1990 р. Перебуваючи на відстані кількох сотень кілометрів від Землі, він перебуває в експлуатації ось уже 16 років. За цей час його багато разів ремонтували. На думку учених, «Хаббл» дав змогу зробити величезний прорив в астрономічних дослідженнях.
Упродовж десяти з гаком років телескоп «Хаббл» зробив велику кількість фотографій космічних перемін, включаючи величні картини вибуху старих небесних тіл і утворення нових.


Слайд #23
12 грудня 2002 р. Картина зіткнення 6 галактик перед їхнім розпадом. На думку вчених, увесь процес зіткнення триватиме мільярди років.


Слайд #24
7 листопада 2002 р. Туманність «Маленький привид»: у центрі міститься зірка, яка повинна скоро загинути, її оточує хмара газу, що світиться.


Слайд #25
19 вересня 2002 р. Рентгенівський (синім) і звичайний (червоним) знімки Крабоподібної туманності.


Слайд #26
6 березня 2002 р. Туманність Оріона, в якій утворюються численні нові зірки.


Слайд #27
. Спіральна галактика NGC 1512. На її краю було виявлено кільце «новонародженого небесного тіла» завширшки 2400 світлових років.


Слайд #28
Туманність Мурахи. Унаслідок загибелі подібної до Сонця зірки, відбулося розтягнення небесного тіла


Слайд #29
Туманність-привид». Так її називають унаслідок того, що міжзоряні темні хмари затьмарюються сильним випромінюванням гарячої зірки, що розміщується поряд.


Слайд #30
Туманність IC 418, схожа на багатогранний коштовний камінь. Ця туманність розташована за 2000 світлових років від Землі


Слайд #31
Туманність Ескімос. У центрі перебуває зірка, яка гине, а випромінювана нею речовина розсівається навколо


Слайд #32
Пузир NGC 7635. Зірка, що в 40 разів перевищує Сонце за величиною, випускає в космос колосальні пузирі.


Слайд #33
Підготувала учениця 11 – А класу

Місковець Анна