Твір на тему: «Мотиви лірики М. Зерова»

+1

«Вони повертаються до нас, повертаються із небуття в безсмертя». Сьогодні саме так кажуть про видатних діячів української літератури, творчість яких прийшлася на епоху «розстріляного відродження», десятки років знаходилася під забороною і була недоступною читачам. Лише з отриманням Україною незалежності вдалося запустити процес відновлення людської та історичної справедливості, національних і культурних традицій.

Серед діячів «розстріляного відродження» і Микола Костьович Зеров — талановитий український поет, перекладач, літературознавець і критик. Вже сама дата смерті звучить як справжній вирок і свідчить про трагічність долі цього митця. Микола Зеров був розстріляний, а розстрілу передувало заслання поета на Соловки по звинуваченню в антидержавній діяльності. Ще перед тим була смерть сина і звільнення з роботи. Скільки горя та боротьби прийшлося на коротке життя поета.

Микола Зеров народився на Полтавщині в родині сільського вчителя, в якій дуже любили українську літературу. Батько, із селян, дуже хотів дати своїм дітям вищу освіту. Серед братів поета були виключно вчені люди, а один став академіком.

М. Зерову постійно докоряли, що його творчість «відчужена від реальної дійсності». Тогочасні критики стверджували, що він уходить від бурхливого життя у мало цікаву, мертву давнину. Але в дійсності поет керувався запитами сучасності, а у своїх творах прагнув знайти близьку для себе та читачів епоху, яка б підказала шлях до порятунку від жахів кривавої громадянської війни та її страшних наслідків. Наприклад, у своєму сонеті «Соломея» поет мріяв повернутися до втраченої у суспільстві чистоти і ясності:

«Душе моя! Тікай на корабель.

Пливи туди, де серед білих скель —

Струнка, мов промінь, чиста Навсикая».

Свідченням таланту М. Зерова стали не тільки досконалість і пластичність його віршів, але й дар справжнього провидця. Він зміг передбачити майже всі негаразди соціального та психологічного буття своїх співвітчизників і свою власну долю, долю вигнанця і жертви режиму. Але, попри все, він продовжував творити і вести активну громадську діяльність. Пристрасні та талановиті виступи М. Зерова чітко визначали позицію промовця, тому викликали негативну реакцію представників радянської влади.

У квітні 1935 року М. Зерова було заарештовано. Це сталося у Москві, де він після звільнення з університету жив і працював. Відчуваючи свій арешт, в сонеті «То був щасливий десятилітній сон» М. Зеров сказав про всіх, хто належав до епохи «розстріляного відродження»:

«І доля, бачилось, така тривала.

Не знатиме кінця і перепон.

Та… розійшлося чарування щасне:

Осінній день, тепло і сонце ясне

Побачили мене сухим стеблом.

Стою німий і жити вже безсилий:

Вся думка — з білим і смутним горбом

Немилосердно ранньої могили».