Твір на тему: «Жовтий князь» Василя Барки: гуманістична ідея твору»

+1

Робота українського письменника Василя Барки над романом «Жовтий князь» була нелегкою, адже страшні картини голодомору, які він відтворював у романі, він бачив власними очима, гостюючи у 1932 році у брата на Полтавщині. Вони знову і знову виринали з глибини пам’яті митця, знову і знову змушували боліти його серце. Мабуть саме тому автор і відтворив найпекельніши сторінки історії України – сторінки смерті, гріха, відчаю і страждань. У своєму романі він прагнув показати неприховану правду про жорстокість радянської тоталітарної системи, яка на шляху до досягнення своєї мети нищила усе гуманне і світле.

У романі В. Барка зобразив життя звичайної української родини Катранників. Це була проста сім’я хліборобів яка жила в мирі і злагоді, притримуючись довічних народних традицій і норм християнської моралі. Мирне та спокійне існування цієї сім’ї перекреслив голодомор, як перекреслив він існування тисяч інших українських сімей на нашій плодючій землі.

З великої та дружньої родини Катранників вдалося вижити тільки наймолодшому синові Андрійкові. Саме на нього автор і покладав усі свої надії. Бо саме цей хлопчик повинен був стати продовжувачем хліборобських традицій, якими жила його християнська сім’я, які він успадкував навіть не від батьків, а від своєї бабусі, що щедро наділяла всіх оточуючих своєю безмежною любов’ю.

Залишившись під час подорожей у пошуках кращої долі один, відставши від матері, хлопчик на впав у розпач і намагався її знайти: «Хлопцеві вся душа болить від згадку про самотню маму, що шукає його». Голод не переміг людяності у Андрійка, і підтвердженням тому може бути епізод роману, коли Андрійко, зголоднілий до безтями полював на ховрашка. Йому вдалося упіймати тварину і підсмажити на вогні, але коли він тільки почав їсти, побачив коло себе літню жінку, яка стояла поряд і спостерігала за його «обідом». Він не зміг витримати цього погляду і поклав трохи м’яса коло нещасної жінки, яка нагадувала хлопцеві його матір.

Йому дуже хотілося знайти свою матір, дуже хотілося жити, його чутливе серце прагнуло щастя!

Стверджуючи переможну силу гуманності, письменник так казав про своїх героїв: «Вони в моторошній поруганості були серцем чисті, як квіти і сонце, незміренно кращі від зірок небесних, як і всі люди, хоч вони цього не знають; як сам хліб, ними запрацьований і в них віднятий, були чисті, хоч смерть настала в найбруднішій поверженості їх».