Твір на тему: «Оцінка поведінки героїв повісті Г. Квітки-Основ’яненки «Маруся»

-1

Першим прозаїком нової епохи української літератури справедливо вважається талановитий український письменник Г. Квітка-Основ’яненко, який своїми творами довів, що українською мовою можна писати не тільки розважальні, а й серйозні твори на важливі суспільні теми. Митець хоч і належав до дворян, але добре знав побут і традиції українського народу, дуже поважав простих українців за їхню високу моральність, чесність і справедливість.

Саме про ці якості українського народу Г. Квітка-Основ’яненко писав у повісті «Маруся». Герої цієї повісті — Наум та Настя Дроти. Це подружжя дружно прожило усе своє життя, вони нікому не заподіяли зла, увесь час працювали, ніколи не сварилися. Єдиним їхнім нещастям було те, що вони не мали дітей. Та й на це Наум та Настя ніколи не нарікали, бо вірили в провидіння Боже і вважали: що Бог дає, то все добре.

За цю віру нагородив Бог подружжя донькою, в образі якої письменник втілив ідеал української дівчини: «і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна». Вона допомагала батькам по господарству, не ходила з молоддю на вечорниці і навіть інших відмовляла, бо вважала, що там робиться усе лихе та зле. Не могли Дроти намилуватися своєю донько, та й інші батьки ставили Марусю за взірець своїм дітям.

Марусі зустрівся такий же гарний парубок, лагідний і працьовитий. Їхнє кохання було невинним і чистим. Щоб відкупитися від солдатчини, Василь багато працював і врешті-решт виконав усі умови Марусиних батьків: вони згодилися віддати свою доньку заміж за Василя. Але Маруся захворіла і вмерла, тільки-но дочекавшись свого щастя.

Це може здатися великою несправедливістю, адже у самому розквіті пішла з життя непорочна і чиста дівчина, єдина втіха і радість батьків, пішла, не пізнавши щастя у подружньому житті з коханим чоловіком. Хтось би зневірився в Богові, але Марусині батьки були зовсім не такими. Вони жили за принципом, який підтримував і сам письменник: Бог дав — Бог забрав.

Так і поставилися до смерті своєї доньки Наум і Настя Дроти: вони продовжували жити, працювали і сподівалися, що обов’язково зустрінуться з Марусею на тому світі. Та якби не підбадьорювали вони один одного, якби не втішали, якими б покірними і віруючими вони не були, але Василь так і не зміг пережити смерті доньки: помер у тузі за Марусею.

Я вважаю, що у своїй повісті Г. Квітка-Основ’яненко повчав читачів, як треба жити на світі. При цьому його погляди повністю збігалися з народною мораллю, яку досить часто у хвилини розпачу люди забувають. А треба жити саме так, як жила дружна та працьовита родина Дротів.