Твір на тему: «Мій улюблений герой сучасної літератури»

-16

Моїм улюбленим літературним героєм є Остап Бендер — головний персонаж відомих багатьом поколінням читачів книг І. Ільфа і Є. Петрова «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Звичайно ж, це не ідеальна людина і не «херувим», як казав про себе сам Бендер. Більше того, мені не хотілося б у реальному житті зустрітися з таким спритним комбінатором.

Якщо слідувати сухим фактам, то Остап Бендер — це звичайний злочинець і аферист, який пограбував наївну вдову, який обдурив членів товариства «Меча і Орала», який для свого збагачення користувався чужою дурістю і «безкорисливо любив гроші». Але, як не дивно, більшості читачів, зокрема мені, він здається привабливим.

Мені дуже подобається незлобивість і життєлюбність цього персонажу. У яких би обставинах не опинився Остап Бендер, він ніколи не падає духом і радіє тому, що у нього є, він не впадає у відчай і придумує нові плани. Остап у своєму бурхливому житті пережив багато подій. Йому довелося посидіти у в’язниці, він ніколи не мав не тільки квартири, «де гроші лежать», а і взагалі, ніякого житла. Бендер втратив не одного друга, а своїх родичів не знав зовсім. Але попри все він завжди прагнув узяти від життя все, що воно могло йому дати.

В Остапі мені подобається і те, що, незважаючи на постійний брак коштів, він не був скнарою, як його приятель Іполит Матвійович. Він міг з комфортом і навіть розкішшю обставити контору «Рога і копита», організувати шикарний обід для друзів і купити букет для дівчини на останні гроші. А капітал йому був потрібний лише для того, щоб здійснити мрію усього свого життя: уїхати в Ріо-де-Жанейро, «місто біля моря, де всі поголовно в білих штанях». Напевне, саме цими рисами і приваблює мене цей літературний герой.

Нам завжди подобаються люди з почуттям гумору. Саме такою людиною був і Остап Бендер, адже він відрізнявся дотепністю і умінням жартувати. На жаль, ніхто з героїв роману не міг чи не бажав оцінити його гумору. Дуже цікава і мова Бендера: вона пересипана гострими і влучними висловлюваннями, які сьогодні стали приказками: «почім опіум для народу?», «на блюдечку з блакитною облямівкою», «пролетарі розумової праці», «скоро тільки кішки родяться», «ключ від квартири, де гроші лежать» та багато інших.

Але найбільш усього в Остапові мені подобається те, що він дуже життєвий образ. Його можна засуджувати, ним можна захоплюватися, до нього, як до живої людини, можна ставитися з пошаною або зневагою. Але я впевнений, що літературного героя будь-якого твору треба сприймати таким, яким він створений автором. На мій погляд, авторам «Дванадцяти стільців» і «Золотого теля» вдалося створити безсмертного героя, який давно увійшов у ці нетлінні романи з одеських вулиць, який назавжди залишився оптимістичним і винахідливим комбінатором «усіх часів і народів».