Твір на тему: «Чим мені подобається творчість Олеся Гончара»
Моє перше знайомство з творами видатного українського письменника Олеся Гончара відбулося у далекому дитинстві. Ще коли я був маленьким і не вмів читати, моя мама читала і показувала мені малюнки з тоненької яскравої книжечки під назвою «Ілонка». Найбільше мені запам’ятався малюнок маленької дівчинки, яка сиділа на руках у якогось чоловіка і задумливо дивилася в далечінь. Я зберіг свою улюблену книжку, а підрісши, читав її своїй молодшій сестрі. Мабуть, простота і щирість новели «Ілонка» й привила мені любов до творчості О. Гончара, мабуть, з того, вже далекого дитинства, у мене в серці оселилася любов до рідного українського слова.
Я прочитав багато творів цього талановитого письменника. Для мене твори О. Гончара і його персонажі стали уособленням найкращих людських чеснот. Я впевнений, що тільки людина з добрим і щирим серцем могла так писати про простих трудівників і воїнів.
Наприклад, саме з творів О. Гончара я багато дізнався про Велику Вітчизняну війну, доповнивши ці знання з підручника історії. Зараз, дивлячись на сивих ветеранів, я уважніше прислухаюся до їхніх розповідей і уявляю собі ті часи, коли вони були молодими і, ні хвилини не вагаючись, ставали на захист рідної землі від фашистських загарбників.
Можливо, саме спогади ветеранів змусили мене з великим зацікавленням прочитати майже усі твори О. Гончара на воєнну тематику, зокрема, роман «Прапороносці», в якому йшла мова про визволення нашої рідної України.
Я добре уявляв собі, як молоді юнаки і дівчата, ризикуючи життям, йшли у смертельний бій з ворогом. Але в той же час вони не забували шанувати інших людей, вони плакали і раділи, сміялись і сумували, дружили і кохали. Вони добре знали ціну життя, але ніколи не ховалися за спини інших. Я часто згадую слова одного з героїв роману: «Найкращі воїни — це вчорашні робітники, шахтарі, комбайнери, трактористи, взагалі люди чесних трудових професій. Адже війна — це насамперед робота, найтяжча з усіх відомих людині робіт, без вихідних, без відпусток, по двадцять чотири години на добу».
Ще один мій улюблений твір О. Гончара — роман «Людина і зброя». Перегортаючи сторінки цього роману, я наче опиняюся на вулицях Харкова за часів війни, наче особисто зустрічаюся з героями твору, сміливими воїнами студентського батальйону. Я повністю з ними згоден, що сила українського народу не в зброї, а в щирих та відданих Батьківщині людях. Підтвердженням тому можуть бути слова Богдана Колосовського, який стверджував: «Мало в нас зброї, але найміцніша гартована зброя у нас самих, у нашій волі, у наших серцях».
Я не маю ніякого сумніву, що твори О. Гончара будуть завжди актуальними, адже людяність, яку вони пробуджують у читачів, — це вічна цінність, без якої не може існувати жоден великий народ.