Твір на тему: «Краса чистих людських взаємин за мотивами драми-феєрії «Лісова пісня»

+3

Головна героїня драми-феєрії «Лісова пісня» прокинулася від чарівних звуків сопілки, на якій грав Лукаш, прокинулася для того, щоб подарувати звичайному селянському хлопцю своє безмежне кохання. Ніхто з них не замислювався над тим, у чому сенс життя, бо і Мавка, і Лукаш були впевненні, що він полягає у щасті та коханні. Але усі, хто оточував героїв драми, щастя розумів по-своєму: для когось це великий маєток, для когось гроші, хтось вбачає в цьому добробут і здоров’я родини, а а інші — щедрість душі, кохання, гармонійні стосунки між людиною і природою.

Незважаючи на те, що Мавка перейшла жити до людей, вона не втратила здатність дивуватися пісні, музиці, відчувати красу природи. В її серці жив цвіт, який творив дива, створював саму Мавку, робив її вільною і незалежною. Мавка вміла бачити навколо себе казкові речі, бачила вона казку і в душі Лукаша. Вона кохала цього звичайного сільського хлопця за те, чого він і сам в собі не розумів, за те, що виходило разом зі співом його сопілки:

«Смутно, що не можеш ти

своїм життям до себе дорівнятись».

Мавка щиро вірила у красу щирих почуттів, вона бажала, щоб її коханий був таким, яким промовляли його мелодії. Тому лісова дівчина і не розуміла докорів Лукаша, вона була впевнена, що кожна людина повинна мати чисту душу, щире серце і відчувати красу навколишнього світу. За думкою авторки та героїв драми в людині повинна бути гармонія природи і душі, повинні поєднуватися моральні якості і гідні вчинки. Це добре помітно в образах Мавки і дядька Лева, які були своєрідним містком між людьми і природою. Дядько Лев не зрадив себе і назавжди залишився шанувальником природи та вірним її прихильником. А ось Лукаш відмовився від світлого кохання, занапастив Мавку і зрадив собі, як зрадили людській сутності матір Лукаша і Килиця.

Та хоч занапастила себе Мавка заради кохання, хоч скрутно їй було, але духовна краса дівчини перемогла. Тому й стверджує вона, що у важкі хвилини, коли здається, що у серці вмерли усі живі почуття, що загинуло усе навколо, не треба впадати у відчай, не треба чекати, щоб щастя упало до ніг, бо за нього треба боротися. Мавка не вмирає, адже вона народилася для гармонії, любові, щастя і, як виявилося, для кохання. Вона продовжує своє життя в звуках сопілки, у вербі, у спогадах людей.

Ніщо прекрасне не вмирає, як не вмирає душевна краса героїні драми «Лісова пісня», як не вмирає її кохання і кохання багатьох тисяч людей. Адже саме для цього живуть люди. Вони живуть, щоб зайвий раз почути голос коханого, побачити схід сонця і відчути дотик березової гілки. Люди існують заради того, щоб жити в гармонії з природою, з оточуючими і з самим собою, щоб нести у світ добро і любов.