Твір на тему: «Зовнішній спокій, урівноваженість як ознака душевного стоїцизму» за творчістю Є. Плужника

+9

Є. Плужник — талановитий український драматург, поет і письменник, що не оминув жорна репресій сталінського режиму. Він став одним із тих митців, яких тепер називають «розстріляним відродженням». З біографії Є. Плужника відомо, що письменник майже ніколи не втручався в гучні літературні та політичні полеміки, ставився до них достатньо скептично, завжди прагнув уникати політичних питань. Мабуть, тому у його поетичних творах досить часто зустрічаються такі слова, як «спокій», «тишина» і «тиша». Та, незважаючи на це, жорстока дійсність, яка вирувала навколо митця, врешті-решт стала особистою трагедією його світосприйняття. Масовий терор, моральна деградація сучасників, громадянська війна — усе це не вплинуло на творчі настрої Є. Плужника, адже у більшості його творів простежується провідна думка про те, що людство все ж таки одужає, опам’ятається і вистраждає краще майбутнє.

У 1926 році, на час виходу першої збірки Є. Плужника «Дні», автор вже був визнаним в українських літературних колах письменником, а сама книга продемонструвала певне негативне відношення до «пролетарської літератури». А всі без виключення твори Є. Плужника умістилися у трьох збірках: «Дні», «Рання осінь» і остання, не видана за життя письменника книга «Рівновага».

У своїх творах Є. Плужник прагне до гуманізму і захисту кожної людини, яка волею долі опинилася у вирі репресій і терору, яка не мала сил захистити своє життя, гідність і честь. Поет-філософ намагається розкрити протиріччя між нікчемними зовнішніми виявами людського життя і його справжнім сенсом. Це добре проглядається у творі «Для вас, історики майбутні». Адже на відстані років все здається більш зрозумілим і простим, тому майбутнім історикам буде легко писати «рядки холодних слів» про події громадянської війни. А ось для тих, хто віддавав своє серце і душу боротьбі, хто скроплював рідну землю гарячою кров’ю, — це було реальним життям, сповненим болю і жаху.

Письменник від усього серця бажає, щоб майбутні покоління, які будуть жити «серед родючих вільних нив», завжди пам’ятали про це. І показовим у цьому бажанні є те, що у більшості творів Є. Плужник звертається не до своїх сучасників, а до нащадків. І це добре зрозуміло, адже для митця болі і страждання були єдиною дійсною реальністю життя, а все інше — це тільки «слів цвіла полова».