Твір на тему: «Вірний приятель – то найбільший скарб» за байкою Г. Сковороди «Собака і Вовк»

+31

Г. Сковорода — видатний український письменник і філософ, який залишив після себе неоціненний творчий скарб. Одним з найбільш відомих надбань цього видатного митця стали байки, які увійшли до відомої кожному українцю збірки «Басни Харьковские». У цю збірку увійшло 30 творів. Перші п’ятнадцять байок Г. Сковорода написав у період з 1769 по 1774 рік, коли жив у Бабаях, «в лежащих около Харкова лесах, полях, садах, селах, деревнях и пчельниках». Друга половина творів збірки була написана трохи пізніше.

Збірку «Басни Харьковские» письменник подарував своєму товаришеві Опанасу Панкову. У своєму супровідному листі до книги Г. Сковорода висловив багато цікавих міркувань про важливість притч і байок. Автор вважав, що це майже одне і теж, як він казав, «розумная сила» і «мудрая іграшка».

Слід зазначити, що «Басни Харьковские» — це перша в українській літературі повноцінна збірка байок. До цього подібні твори зустрічалися лише в сказаннях, проповідях та інших народних творах. Як сказав про письменника відомий літературознавець О. Білецький, «Сковороду можна вважати зачинателем жанру байки, який набув широкого розвитку в українській літературі у XIX столітті».

Першу свою байку Г. Сковорода написав у 1760 році, коли працював у Харківському колегіумі викладачем поетики. Цю байку письменник призначив для того, щоб відвернути від науки тих учнів, які не мали ніякого природного покликання до навчання.

Байка вважається одним з найстаріших літературних жанрів, у якому досить часто в якості героїв використовуються образи тварин. До цих образів вдавався і Г. Сковорода. За їхнею допомогою письменник допомагав читачам пізнати людську натуру і життя навколишнього світу. Світ природи у байках Г. Сковороди віддзеркалює світ людини, її мораль та етику.

Прикладом цього може бути одна з байок, у якій головними героями теж є тварини, а в їхніх характерах дуже добре проглядаються риси звичайних людей. Це байка «Собака і Вовк». У цьому творі розповідається про двох Псів, які жили у пастуха Титаря і були добрими друзями. Позаздривши міцній дружбі, Вовк вирішив стати їхнім третім другом. Для цього він став розхвалювати себе і доводити, що він теж майже собака, дарма, що має вовчий погляд і лисячий хвіст.

На це один із Псів відповів Вовку, що, наприклад, пастух зовсім не схожий на собак, але є їхнім другом. Другий Пес додав, що хоч Вовк і схожий на них, але їм не подобається погляд, яким той дивиться на баранів. Так і не стали Собаки та Вовк друзями. Висновок можна зробити дуже простий, але важливий: ні зовнішня схожість, ні рід, ні чин, ні багатство не можуть твердити дружбу. Робити це може лише чесність душ, єдність думок і схожість сердець.