Твір на тему: «Найпряміше, найблагородніше моє прагнення – показати, від чого у нас зло» за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»
У повісті «Конотопська відьма» Г. Квітці-Основ’яненку вдалося майстерно зобразити життя тогочасного українського міста та висміяти дії козацької верхівки. Її представниками у творі стали головні герої: сотник Забрьоха і писар Пістряк. Свою посаду Забрьоха отримав не від народу, а у спадок від свого батька. Він став ватажком конотопського козацтва, навіть не знаючи грамоти, а через це всі справи покладав на плечі свого помічника Пістряка.
Забрьоха ніколи не переймався тим, що він неспроможний керувати козацькою сотнею, бо головним для нього було смачно поїсти та гарно випити, а єдиним його бажанням було прагнення одружитися з першою красунею Конотопу Оленою. До виконання своїх службових обов’язків сотник ставився легковажно, а до простих людей — з презирством. Забрьоха був повним невігласом і тому постійно потрапляв у пастки, які розставляв для нього підступний та відносно розумний писар Пістряк.
Конотопський писар «вражав» оточуючих своєю вченістю, адже на навчання затратив майже дванадцять років. Бувало, що «Павла чтенiє, коли небагацько закладок, утне на усю церкву голосно». Пістряк не хоче залишатися у помічниках сотника і тому планує посісти його місце. Для цього він дає дурному Забрьосі різні поради, які врешті-решт приводять його до пастки і позбавлення теплого місця.
Останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння козацького керівництва, стала відмова Забрьохи від походу з козаками до Черкас і влаштоване ним за порадою Пістряка мисливство на відьом, яких сотник вважав винним у засусі. Будучи забобонним, він залишається у місті і влаштовує ні в чому не винним конотопським жінкам страшну купелю. За цей вчинок він позбавляється посади сотника. Але невдовзі виявляється, що Пістряк перемудрив зі своїми пастками, бо не тільки не займає місце Забрьохи, а й залишається без свого.
Здається дуже дивним, адже цей, на перший погляд, фантастичний сюжет Г. Квітка-Основ’яненко відтворив на реальних подіях. Посилаючи повість «Конотопська відьма» до друку, він написав такий коментар: «Топлення уявних відьом під час посухи не тільки бувало, з усіма сумними наслідками, але, на подив і навіть на жах, відновлено поміщицею сусідньої губернії».
Веселе та захоплююче оповідання при життя та пригоди козацького сотника і його помічника представлене в цікавій формі і зображує повсякдення невеликого козацького міста. У цій повісті в найдрібніших деталях відчувається власний погляд письменника на зображені ним події і критичне ставлення до тогочасного козацького суспільства. Завдяки таланту та щирості Г. Квітки-Основ’яненки можна стверджувати, що повість «Конотопська відьма» втілює в собі «найпряміше і найблагородніше прагнення показати, від чого у нас зло».