Твір на тему: «Життя без любові – не життя, а існування» за творами поетів-романтиків

+4

На зламі XVIII-XIX століть на зміну просвітництву в європейській та українській літературі приходить новий мистецький та літературний напрям, який отримав назву «романтизм». Основою епохи просвітництва був раціоналізм, який заперечував інтуїтивне пізнання навколишнього світу, а рівність була запереченням індивідуальності. Натомість у творах письменників і поетів епохи романтизму утверджується ідея про те, що будь-яка людина — це самостійний неповторний світ.

Герой романтичних художніх та поетичних творів — це справжня особистість, яка шукає власний ідеал у мріях, постійно конфліктує з навколишнім світом і принципово відрізняється від сірої маси. А причиною страждань і душевних переживань романтичного героя, доля якого — пошуки, подорожі, мандри і самотність, стає розбіжність між дійсністю і мрією, нездатність змінити світ або прийняти його таким, яким він є.

Головними джерелами натхнення українських митців епохи романтизму були зразки європейських романтичних творів, фольклорні та історичні матеріали. Наприклад, сюжет балади П. Гулака-Артемовського «Рибалка» перегукується з одним із творів німецького поета й філософа Гете. Але автор додав до твору підзаголовок «Малоросійська балада» і поставив собі за мету передати читачам піднесені й ніжні почуття, нагадати, що такі балади вже існують в українській народній творчості.

Романтичне світобачення відтворює у своєму поетичному творі «Українська мелодія» Е. Гребінка. У цій поезії йде мова про українську дівчину, яка підкоряється волі матері й виходить заміж за нелюба, а невдовзі помирає від туги.

Знайома усім нашим співвітчизникам і поезія М. Костомарова «Соловейко», в якій автор змальовує неперевершеного співця українських степів солов’я. Спів одного з них то сумний, то веселий, але мало хто його поцінує, бо співає соловейко на цвинтарі. Єдиним слухачем стає дівчина, що сумує на могилі.

Творчість ще одного українського поета-романтика В. Забіли віддзеркалює власну життєву драму поета і належить до окремої, психологічної течії романтизму:

«А я бідний, безталанний,

Без нари, без хати:

Не досталось мені в світі

Весело співати».

Герой сумує, просить соловейка не співати, бо:

«Пугач мені так годиться.

Стогне, не співає;

Нехай стогне коло мене

Да смерть возвіщає».

Представником цього ж напряму є і М. Петренко. У своїй творчості він майже не звертався до побутових, фольклорних та історичних джерел. Поет обрав досить специфічний напрям для зображення романтичного ідеалу — внутрішній світ людини. Ліриці М. Петренка притаманна циклізація, вона відзначається схильністю до філософських роздумів.

Слід сказати, що розвиток українського романтизму, який припав на середину XIX століття, відкрив для нас багато талановитих письменників і поетів, сприяв виданню та систематизації фольклорних матеріалів, вивченню української історії. Все це, безперечно, позитивно вплинуло на подальше становлення і розвиток української літератури і культури в цілому.