Твір на тему: «Поему його життя можна покласти на музику Бетховена» за творчістю В. Стефаника

+4

Незважаючи на те, що новела як літературний жанр вважається доступним і простим літературним жанром, майстрів, які відзначилися у цьому напрямку, не так вже й багато. Серед українських новелістів найпомітнішою постаттю є Василь Стефаник. Його твори можна перекласти на музику Бетховена, вони просто вражаючі. Адже здається, що новели Стефаника не художній вимисел, а репортаж з місця подій. Адже він писав незвичайно реалістичні новели, які були страшними у своїй реальності. Мабуть, не існує жодного іншого письменника, художня мова якого була б настільки лаконічною. На жаль, сучасним письменникам досить часто бракує цієї лаконічності, тому вони й вдаються до багатослівних описів.

Інколи думається, що таких письменників, як Стефаник, було недостатньо у 33-му році минулого століття, коли треба було описувати усі ті страхіття, які відбувалися в ті часи в нашій країні. Та письменник не обирає для себе епохи, він виконує свою місію в тих умовах і в той час, пам'ять про який йому й судилося залишити після себе для нащадків. Адже особистість кожного митця формується в найбільш значущих для нього подіях дитинства, юності та молодості. Так і Василь Стефаник згадував у своїх творах про те, як за часів його юності через насмішки паничів над його мовою відчував приниження власної гідності. І хто знає, чи мала б українська література такого талановитого письменника, як Стефаник, якби не пережите ним у юності бурхливе почуття образи і приниження.

Новели Василя Стефаника читати страшно. Він пише про жахіття голоду, про голодних дітей, про батьків, які з відчаю через те, що не можуть їх прогодувати, вирішуються на злочин. Наприклад, у новелі «Новина» батько не в силах дивитися в очі своїх голодних дітей, в яких зібралося усе страхіття того часу. Мабуть, це так і є, адже діти в усі часи були і є найбільш незахищеною категорією суспільства, і страждають вони найбільше, бо потребують захисту дорослих. І як же нам ставитися до того батька, який від відчаю надумав втопити своїх дітей? Одразу ж засуджувати? Може й так, але в ті часи, що описував в своїх новелах Стефаник, було багато різних випадків, були й такі, що доводили: люди у більшості своїй були здатні на жертовність заради своїх дітей, а не на злочин проти них.

Та все одно я, представник сучасного покоління, який живе, не знаючи холоду, голоду та поневірянь, не можу судити людей за їхні вчинки, бо не можу собі уявити, щоб я діяв, опинившись у такому становищі. І не тільки не можу звинувачувати, а й не маю права це робити.

Хоча якими б страшними не були новели Стефаника, а читати їх все одно цікаво. А якщо б їх покласти на музику якогось класика, то враження б було незвичайне, адже трагічні події на тлі класичної музики — це саме той засіб, який може передати усю жахливість життя того часу, що відтворює у своїх неперевершених новелах В. Стефаник.