Твір на тему: «Призма моєї душі»

Людські душі бувають найрізноманітніші. Бувають чисті, як гірський кришталь, бувають дорогоцінні, що випромінюють світло, як рубін, бувають тверді, як алмаз, або ніжні, як малахіт. Я знаю, є й інші, порожні, як морська галька, або жорсткі, як пемза. А є людські душі, які можна порівняти з туфом. Туф — рідкісний камінь, він дає людям тепло. Він не такий твердий, як алмаз, тому всі негаразди залишають на ньому свої сліди. Саме таке порівняння людських душ я хотіла б навести у своїх міркуваннях.

Слід сказати, що вік людини визначається не стільки її біологічним годинником, скільки душевним станом. Людина завжди молода душею, якщо примудряється не втрачати оптимізму, смаку, живого інтересу до життя, якщо не втрачає здатності дивуватися, захоплюватися, якщо продовжує щодня вчитися, розуміючи необхідність безперервного розвитку. І, напевно, в цьому найбільше допомагає саме любов. Тоді чому деякі у 18 років в душі вже старі, а деякі і в 80 років все так само молоді? Від чого це залежить?

Душа не старіє, поки тягнеться до добра. Старість приходить, коли майбутнє не манить, коли не має мрії, не кличе до звершень, до створення нового, коли творчість вмирає в людині. А ось коли це трапиться не залежить від календарного віку. Деякі народжуються старими, а інші і в зрілому віці молоді.

Душа не може бути або молодою, або старою. Адже душа — річ незбагненна, вічна. Ні для кого не секрет, що старший вік часто не є показником розуму і мудрості. Дуже багато тут залежить від людини, від того, як вона проживає своє життя.

Все частіше ставлю собі запитання: чому все більша кількість людей навколо мене, виглядаючи досить молодо, добре і стильно одягнені, здебільшого маючи непогану освіту, у спілкуванні замкнуті, погано йдуть на контакт, не вміють просто заговорити про що-небудь легке, приємне? Чому все частіше можна чути невдоволення, дратівливість, злі вислови в адресу кого-небудь? Куди дівається доброзичливість, любов ближніх? Все рідше можна бачити посмішки на обличчях людей просто так: тому що сонце сьогодні вже не таке яскраве, тому що залишилися ще на деревах останні осінні листочки.

Все більше розмірковую про те, що якби кожен дорослий трохи залишався в душі дитиною, був здатний на якісь, часом необачні дитячі пустощі чи вчинки, не було б сьогодні такої теми твору. Адже людина старіє душею тоді, коли втрачає в собі щось найголовніше і найважливіше: любов до себе, до всього, що її оточує. Саме той, хто затребуваний у спілкуванні, постійно чимось цікавиться, вміє насолоджуватися життям і цінувати його, цікавий собі та іншим, завжди молодий душею. Я сподіваюся, що я теж на все життя залишусь з молодою душею.