Твір на тему: «Образ України у творчості Т. Шевченка»

+49

Тарас Григорович Шевченко — видатний поет і вірний син українського народу. Він щиро любив свою Батьківщину, мріяв про незалежність та свободу. Куди б не закидала його доля, де б він не був, Т. Шевченко ніколи не забував рідні місця і завжди прагнув повернутися до рідної країни, прагнув зустрітися зі співвітчизниками і однодумцями. Роздуми великого Кобзаря над долею свого народу, любов до Батьківщини, печаль і туга за нею під час перебування на чужині висловлені у багатьох його поетичних творах.

У далекому і холодному Петербурзі, в час, коли Т. Шевченко знаходився у казематі, в його уяві виникали неповторні картини рідного краю, він часто згадував облиті білим цвітом вишневі садочки, сповнені піснями дівчат про кохання. Саме такі спогади відтворив поет у своєму невеличкому вірші «Садок вишневий коло хати». Ця поезія вражає глибиною своїх почуттів, любов’ю автора до свого народу, до неповторної краси української природи. Вже не сподіваючись повернутися на рідну землю, поет намалював чудову картину:

«Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть».

А перебуваючи на засланні у казахських степах, всі свої помисли Т. Г Шевченко звертає до поневоленого українського народу. Поезії, написані ним в той час, сповнені роздумами про те, як його творчість допомагає рідній землі, як його вірші сприймають співвітчизники. Наприклад, у поезії «Хіба самому написать...» Т. Шевченко ставить такі важливі проблеми:

«Для кого я пишу? для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?».

Де б не знаходився Т. Шевченко, він постійно відчуває нерозривний зв'язок з Батьківщиною, усіма силами виявляє синівську любов до рідної України. Під час заслання, перебуваючи в далеких непривітних степах, поет мріяв, щоб вітер приніс йому хоч «крихітку землі із-за Дніпра». Він мріяв повернутися на рідну землю і ще раз побачити чарівну українську природу:

«Може, ще я подивлюся

На мою Україну...».

Так писав Т. Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі...».

Кожним рядком своїх віршів Т. Шевченко утверджував любов до рідної країни, висловлював непереможне бажання бачити Україну незалежною і вільною. Достатньо відчути, з якою впевненістю і силою великий Кобзар сказав такі слова:

«Я так люблю

мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю».

Т. Шевченко був упевнений, що прийде час, коли настане страшний суд над панами, люди розкуються і щасливо заживуть на оновленій українській землі. Великий Кобзар висловлював бажання, щоб його обов’язково похоронили серед безмежного українського степу.

Любов до Вітчизни і віра в щасливе та вільне майбутнє українського народу допомагали поетові перенести поневіряння і злигодні та вистояти у будь-яких труднощах. З того часу, коли жив і творив великий Кобзар, пройшло рівно два століття, але його поезії й зараз зачаровують і дивують, вчать безмірної синівської любові до рідної землі і відданості Україні.