Твір на тему: «От де, люди, наша слава» за творами Т. Шевченка

+5

Видатний український поет Тарас Григорович Шевченко за своє життя написав багато неповторних творів, кожен з яких вважається безцінним витвором мистецтва. Протягом усієї своєї творчої діяльності великий Кобзар цікавився історією свого народу, возвеличував мужність, гідність і шляхетність українців. У своїх найбільш відомих творах «Гайдамаки», «Холодний яр», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч» та багатьох інших він утверджує велич та красу козацького життя і героїчне минуле свого народу. Поет щиро вірив, що слава козацька

«не поляже, не поляже,

а розкаже,

що діялось на світі,

чия правда, чия кривда

і чиї ми діти».

У вірші «До Основ’яненка» дуже гостро відчутна туга поета за козацькою волею, вільним життям запорізьких козаків, за всім, що уособлює в собі українське минуле. Увесь вірш пронизаний духом життя Запорізької Січі, але спроектований він на сучасне та майбутнє. Т. Шевченко звертається до національної гідності і честі українців, до їхньої національної свідомості. Поет впевнений, що нація, яка має такі безцінні культурні скарби, просто не може загинути:

«Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!».

За рік до написання цієї поезії Кобзар створив поему «Тарасова ніч», в основу якої поклав знаменну історичну подію: перемогу козацького війська над польською шляхтою у 1630 році. У своїй поемі Т. Шевченко оспівує не тільки цю перемогу, а й інші великі перемоги українського козацтва над ляхами, турками, москалями і татарами. Та гордість за славу предків переплітається у автора з журбою:

«Була колись гетьманщина,

Та вже не вернеться.

Було колись — панували,

Та більше не будем!

Тії слави козацької

Повік не забудем!».

Оспівує великий Кобзар й Івана Підкову — видатну постать українського козацтва, мужнього отамана, який не раз очолював визвольні походи запорожців на Туреччину. У своїй поемі автор змальовує цього козака як справедливу і мужню людину, за що його дуже цінують побратими. Та сміливість і хоробрість притаманна не тільки отаману Підкові, а й усім без виключення козакам. Оспівуючи їхні славетні перемоги, Т. Шевченко пише:

«Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати.

Панували — добували

І славу і волю —

Минулося: осталися

Могили по полю».

Могили козаків — «от де, люди, наша слава». Вони — то й свідки гучної козацької слави, і нагадування сучасникам та звернення до нащадків, і думка про те, що втрачене при бажанні можна відновити, адже такі люди, як Іван Підкова, були у всі часи існування українського народу. Є вони, напевне, і в наш час, бо дух українського народу незнищенний. І хоча великий Кобзар дуже сумує за славетним минулим, він щиро вірить у краще майбутнє.

Поеми та вірші Т. Шевченка закликають нас брати приклад з козаків і саме у них вчитися людської гідності, громадської мужності і волелюбності. У більшості його поем зображено лицарську сміливість і шляхетність запорізького козацтва тих часів, коли «гомоніла Україна». Поет робить висновок, що український народ повинен шанувати і берегти пам'ять про славу козацьку, адже вона — яскрава та героїчна сторінка славетної історії нашої рідної країни.