Твір на тему: «Щасливий той, хто любить батьківщину» за твором І. Багряного «Тигролови»

+2

Лиш той життя і волі гідний,
Хто б'ється день у день за них.
«Фауст» Й. В. Гете

Образ Григорія Многогрішного, головного героя роману Івана Багряного «Тигролови», є одним з найяскравіших образів сучасної української літератури. На початку оповіді Григорій Многогрішний здається лише одним із тисяч політичних в’язнів: приречених, безправних, пригноблених, яких віз до Колими ешелон смерті — поїзд-дракон. Григорій — не просто звичайний каторжанин, він правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, нащадок не одного покоління каторжан. З нього жорстоко знущалися у катівнях НКВС, а потім осудили на двадцять п’ять років каторги. І все це тільки за те, що він щиро любив свій народ і рідну землю.

За Многогрішним наглядали дуже пильно, тобто для тогочасної тоталітарної системи він був досить небезпечний. Його присутність у вагоні на кожній зупинці перевіряв сам начальник етапу. Але на кінцевій зупинці ешелону виявилося, що Многогрішний утік, на ходу вистрибнувши з вагону, приготувавшись до втечі з надзвичайною волею і з надлюдським терпінням очікуючи зручного моменту.

Шлях героя роману після його втечі з ешелону смерті був небезпечним і тяжким. Його блукання тайгою було довгим і сповненим небезпек. Щоб подолати смертельну втому, зневіру і відчай, Григорій був вимушений зібрати в кулак усю свою волю. Та після усього він все ж таки знаходить в собі сили прийти на допомогу людині, яка у відчаї кликала на порятунок. Так герой роману познайомився з Наталкою Сірко та її родиною.

Залишившись у Зеленому Клині в родині своїх земляків, Григорій видужав фізично і відтанув душею. Він знайшов тут співчуття, тепло рідної домівки і кохання. Григорій міг би заспокоїтися, створити свою сім’ю і спокійно жити серед дорогих серцю та люблячих його людей. Але дуже багато чого нагадує йому і тут, на Далекому Сході, про знедолену рідну Україну, про її дочок і синів, яких розкидали по світу прислужники тоталітарної влади. І Григорій відчуває нестримний потяг повернутися на Батьківщину і продовжити боротьбу.

У тайзі Многогрішний випадково зустрічає свого найжорстокішого мучителя — офіцера НКВС Медвина. Григорій його вбиває, але це можна вважати справедливою помстою за всі знущання над ним та його співвітчизниками. Він дійсно мстив не тільки за себе, за свою скалічену молодість, а й за свою скривджену країну.

Григорій добре розуміє, що ведуться його пошуки. Він не хоче підставляти під удар родину Сірків і вирішує піти за кордон, піти, щоб потім все ж таки повернутися назад, в Україну. До нього приєднується і його кохана Наталка. «А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну».

Григорію Многогрішному вдається перемогти. Він щаслива людина, адже любить свою батьківщину, а перемагає він у смертельному протистоянні з системою не тільки тому, що був наполегливим у досягненні мети, мужнім і фізично дужим, а й тому, що зберіг здатність співпереживати і співчувати, зберіг доброту і людяність. Та головне — Григорій Многогрішний зберіг віру у неминучість перемоги правди і добра.