Твір на тему: «Мій кумир М. Старицький»

-1

Угору стяг, а світоч — в руки
І, щоб не сталося, – вперед!
М. Старицький

Михайла Старицького можна вважати одним зі світил української драматургії. В українській культурі він залишив глибокий слід. Він писав не тільки драматичні твори, а ще й прозу, вірші, а також був талановитим режисером, видатним актором, сумлінним громадським діячем.

Письменник був родом з небагатої поміщицької сім’ї, в якій у великій пошані були твори зарубіжних і російських письменників, журнали «Отечественные записки», «Современник», збірки українських творів і «Кобзар» Шевченка, тому вже в студентські роки юнак сформував свої естетичні та суспільно-політичні погляди.

Після закінчення університету, працюючи в Київському історичному архіві, Старицький удосконалює знання з німецької, англійської, французької мови і одночасно розпочинає свою літературну діяльність. З часом він створює українську театральну трупу, яка набирає світової слави. Але через десять років за станом здоров’я він іде з трупи та цілком віддається літературній справі.

Михайло Старицький все своє життя підпорядкував високій меті: «душею і думкою послужить рідному народові». Він писав Франку: «Це бажання, цей напрямок керували мною все життя, і я не зрадив їх до могили, бо вірую, що тільки тоді ушанує свою мову народ, коли вона стане орудком культури і науки, коли на їй понесе народу інтелігентний гурт і визволення од економічного рабства і поліпшення долі». Це звучить актуально й сьогодні.

У своїх п’єсах письменник торкнувся різних проблем: соціальні взаємини в українському селі, національно-визвольна боротьба українського народу, творчі будні акторів, критика популярної на той час ідеї «злиття» мужика з паном, нещасливе кохання дівчини з села, наростання незадоволення існуючими порядками тощо. Із творчості Старицького найбільший слід залишили такі п’єси, як «Талан», «Не судилось», «Остання ніч», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

П’єса «Не судилось» увійшла до золотого фонду української літератури. Головною героїнею п’єси стала селянська дівчина Катря. Вона полюбила панича. Письменник на основі цієї традиційної історії розкриває проблему того часу: бридку суть суспільства, яке засноване на соціальній нерівності. Старицький не просто зображає проблему, а й розкриває своє ставлення до цього, подібно великому Кобзарю викриває псевдопатріотизм і панський лібералізм. Автор зображує розтлінну панську мораль, яку в п’єсі уособлює Михайло Ляшенко.

Головне місце у творчості Старицького належить творам на історичну тему: «Оборона Буші», «Богдан Хмельницький», «Остання ніч», «Маруся Богуславка» та «Юрко Довбиш». Він художньо досліджував історичне минуле України і надихав сучасників на боротьбу за незалежність рідної землі. У п’єсі «Остання ніч» патріотом виступає Степан Братковський — непідкупний, не розуміючий тих, хто зраджує «отчизну свою». Він говорить Україні болісні слова: «Що станеться з тобою, Україно, коли тебе найкращі сини ради страху, ради мамони зрадять?».

Творчість Михайла Старицького заслуговує високої оцінки. Леся Українка вважала, що усе своє життя письменник дбав про те, «щоб наше слово не вмирало». Його творча багатогранна діяльність була підпорядкована розбудженню національних почуттів, піднесенню української культури на високий світовий рівень.