Твір на тему: «Улюблений витвір мистецтва» за твором О.П. Довженка «Україна в огні»

Олександр Петрович Довженко «Україна в огні»

Світ мистецтва — це місце всього прекрасного. Ми зустрічаємо вияви мистецтва всюди: коли прогулюємося містом і на мить зупиняємось послухати вуличних музикантів; коли дивимося, сидячи у затишній кімнаті з теплим чаєм, уже мільйонний фільм; коли читаємо улюблену книжку; коли переглядаємо в Інтернеті нові роботи відомого фотохудожника; коли відвідуємо картинну галерею чи виставку відомих світових робіт. Когось з нас заворожує світ звуків, когось — витончених різнокольорових мазків, когось — вдалих спецефектів, а я, наприклад, закохана у світ слова.

Я люблю літературу, люблю тримати новенькі книжечки у своїх руках, гортати їх ще запашні, незвідані сторінки. Обирати з кращого найкраще завжди складно, але улюблений твір у мене все ж є. Можливо, смаки мої у майбутньому зміняться, але зараз своїм улюбленим витвором мистецтва я можу назвати неперевершену кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні». «Україна в огні» — це сумна історія всього українського народу періоду Великої Вітчизняної війни. Читати цю повість без сліз просто неможливо. Скільки в ній болю, переживань, непідробних емоцій, страху і сміливості одночасно. Цей витвір мистецтва дозволяє читачу повністю прожити, відчути кожною клітиною свого тіла усі ті страждання, які переслідували кожну звичайну людину у 40-х роках минулого сторіччя. Людські долі — це основа твору, тогочасне життя людей не може не зачепити почуття сучасників, і я не виняток, я теж піддалась емоціям і щиро співпереживала усім персонажам Олександра Довженка. Та все ж найбільше мене розчулила доля юної дівчини Олесі, яка змушена була багато чим пожертвувати, щоб хоч якось зберегти своє життя. Ще на початку твору дівчина, щоб не бути зганьбленою німецькими окупантами, йде на нелегкий крок — вона вирішує віддати свoю дівoчу честь одному з солдатів-співвітчизників. Зараз цей вчинок, мабуть, важко зрозуміти, але тоді, у тих умовах, в яких опинилась Олеся, це рішення було, скоріш за все, найвдалішим. Першим чоловіком Олесі став танкіст Василь Кравчина, і вже тоді, у першу ніч, яку молоді провели разом, вони зрозуміли, що все життя хочуть провести вдвох. Між ними спалахнуло чесне, щире почуття кохання, якому кожен віддався сповна. На жаль, доля вирішила роз’єднати закоханих і послати їм страшні випробування. Василь потрапив на поле бою, де захищав безпеку коханої та і всього українського люду. А Олеся була вивезена в Німеччину. Скільки дівчина натерпілась там, скільки разів намагалась втекти, скільки разів її за це карали і зневажали, але вона змогла, вона показала свій характер, своє бажання жити і втекла, втекла до рідного дому. Врешті-решт дві закохані душі знову зустрілися у такій близькій серцю Тополівці, але знову ненадовго, знову на мить… І знову прощалися, знову обіцяли зустрітися і вже більше ніколи не знати розлуки.

Щемить, болить душа за цих двох нещасних. Після прочитання ще довго не можеш відійти від тих емоцій, співчуття до цих героїв. Але в цьому і проявляється майстерність Олександра Довженка, який на прикладі кохання двох молодих людей показав усю трагічність того періоду української історії. Я впевнена, що кожен, хто прочитає цю прекрасну кіноповість залишиться небайдужим. Тому ще раз наголошую, що «Україна в огні» — це мій улюблений витвір мистецтва.