Твір на тему: «Протистояння добра і зла» у новелі Миколи Хвильового «Я (Романтика)»

Микола Хвильовий «Я (Романтика)»

+3

Прочитавши новелу Миколи Хвильового «Я (Романтика)», я залишилась з незабутніми враженнями. Та для того, щоб сформувати хоча б якусь власну думку чи власний погляд на цей твір, я змушена була неодноразово перечитувати його і, звичайно, опрацьовувати купу додаткової літератури. Я вважаю, що такий об’єм роботи, над яким я намагалась попрацювати, не був даремним, адже це допомогло мені зробити певні висновки та відповісти на питання, які турбували мене особисто.

Головним героєм новели є особа без імені, оповідач «Я», у якому безкінечно борються дві його зовсім не схожі сторони душі. Персонажами, які доповнюють і пояснюють майже усі дії у творі є: мати Марія, доктор Тагабат, Андрюша і дегенерат. Чесно кажучи, мене ці герої лише заплутували, їх дії здавались мені іноді взагалі незрозумілими й нелогічними. Та я знайшла цьому вдале обґрунтування. Відомий філософ Мирослав Попович стверджує, що персонажі новели (мати, Тагабат, дегенерат, Андрюша і голова «чорного трибуналу») — усе це різні кінці душі одного й того самого романтичного «Я». Саме на це твердження я намагалась спиратись далі, адже воно доводить основну тему твору: протистояння добра і зла в душі героя («чекіста і людини»), його роздвоєність і багатоликість.

На мою думку, кожен герой новели, якщо вже не є окремою частинкою душі однієї людини, то є одним з основних факторів її формування. В образі матері романтичного «Я» бачу його совість і сумління. Адже протягом усієї розповіді герой сумнівається, думає про те, ким є його мати: реальністю чи вигадкою, фантомом. Щоб там не було, але цей образ відповідав за добру, незіпсовану сторону душі головного персонажа, саме асоціюючи себе з цим фантомом чи все ж реальною жінкою, «Я» міг заспокоїтись, відчути себе потрібною людиною, «м’ятежним сином». Але на противагу доброму, світлому образу ми зустрічаємо двох упереджених комунярів: Тагабата і дегенерата, які й відповідали за темні закутки душі «Я». Ось вони й робили зі ще не сформованої особи главу чорного трибуналу. Та не треба забувати і про Андрюшу, який, як мені здається, був дзеркальним відображенням романтичного «Я»: такий же невизначений, наляканий, розгублений і піддатливий.

Не дивно, що людина, яка складається з такої кількості суперечливих особистостей не може дійти до спільного висновку, знайти відповідне рішення. Тому душа головного героя весь час метушиться, не знаходить собі місця й завжди потребує конкретної відповіді, якої не має.

Та визначальним моментом у новелі є саме зустріч «Я» зі своєю матір’ю у присутності всього його негативного оточення. Ось тоді «Я» і робить вибір: він вбиває свою матір, відтак, знищує свою совість. Головного героя вкриває хвиля неймовірної, неможливої радості, він щасливий смерті своєї найріднішої людини. Моторошно. Але ця радість багато чого пояснює і підтверджує. Тут ми починаємо розуміти, що «Я» зумів зробити вибір, знищивши совість, він вже не змушений був метатися між двома кінцями своєї душі; «Я» радіє, бо тепер він знає ким є насправді.

Отже, новела Миколи Хвильового «Я (Романтика)» просто вразила мене своєю оригінальністю, широтою думки й філософією задуму. Не дивно, що вона й досі цікавить авторитетних літературознавців і науковців. Особисто для мене цей твір залишиться одним з небагатьох, які навчили мене думати й розуміти прочитане. Неприємно, що в цій новелі Хвильового зло перемагає добро, але це ще раз дозволяє читачу переосмислити усі свої цінності та зробити власний, правильний вибір.