Твір на тему: «Кайдашева сім'я як символ зневаженої України» за повістю І.С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Іван Семенович Нечуй-Левицький «Кайдашева сім'я»

+5

Українська література, на перший погляд, однотипна, передбачувана, але можу вас запевнити: це лише на перший погляд. Потрібно тільки глибше зазирнути, й вам відкриється все потаємне й приховане. Таким виявився й відомий твір українського класика Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Здається, що це проста комедія, але ні: насправді, серйозний, глибокий твір. Що ж має побачити читач у цій повісті? Яку думку автора має прослідкувати? Ось на ці питання я й спробую відповісти далі.

Чесно кажучи, до недавнього часу я також не могла знайти та й просто помітити прихований підтекст даної повісті. Але на очі мені потрапив давно вилучений, забутий первозданний варіант вступу. І словами, що змінили моє бачення й трактування твору, стали: «Увесь край, ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під незліченими могилами похована українська воля». Вас нічого не дивує? Досі не виникають питання? А ось у мене виникло. Чому саме це було вилучено з твору, що ці слова дають зрозуміти? Багато чого. Ще з початку повісті Іван Нечуй-Левицький наголошує на своєму незадоволенні сучасним станом України, він неначе сумує за роками, коли його ненька була вільна, коли за її долю віддано боролись і не шкодували ні сили, ні духу. Народ у його словах «похований», він збайдужілий до свого величного минулого, він духовно померлий. І для того, щоб показати наслідки такого збайдужіння всіх українців, Нечуй-Левицький обирає лише одну сім’ю — Омелька Кайдаша, на тлі якої й розкриває всі національні біди. У цій родині відбувається щось жахливе: знищення порозуміння між ближніми, домашнього ладу; нанівець зводиться почуття гідності; а слова «любов» і «повага» взагалі зникають з побутового вжитку. Я помітила, що у творі зовсім немає сцен, де б лунав сміх героїв. Члени «Кайдашевої сім’ї» надзвичайно серйозні люди, їм не до сміху, адже всі вони ведуть запеклу боротьбу один проти одного. Тиск, образи, наклепи — усе це змушує деградувати навіть найчистішу людську душу. Духовне зубожіння Кайдашів перетворює їх із єдиної сім’ї у найзапекліших ворогів. А чи сталось би це у суспільстві, де не існувало нагальних проблем? Мабуть, ні, адже родина — це окреме маленьке суспільство, на стан якого активно впливають певні соціальні умови.

Можна зробити висновок, що втрата духовності, єдності, порозуміння й співпереживання перетворює людей у справжніх монстрів і, звичайно, у найкоротші терміни руйнує навіть найміцнішу сім’ю. Так, подібний процес відбувався й з Україною в часи життя Кайдашів, наприкінці 19 століття. Тож назва повісті — це не просто ймення родини, а й символ зневаженої України, закованої в кайдани.

Тож не можна сприймати все поверхово, адже все цікаве, все істинне заховане значно глибше.