Твір-есе на тему: «Мовні проблеми та сучасна молодь»

+11

«Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову», - зауважила колись віддана патріотка і вишукана майстриня слова Ліна Костенко. Мабуть, це саме ті слова, з яких найкраще почати свою розповідь, своє розуміння проблеми, адже вони точно і конкретно описують її досить неприємні, але повністю можливі наслідки.

Мовну проблему в Україні та за її межами неможливо розглядати без згадок і посилань на сучасну молодь. Але чому так? Відомо, що молодь завжди залишалась рушієм суспільства. І сьогодення не є виключенням, не можливо переоцінити вплив цієї частини соціуму на розвиток і стан України, зокрема і української мови. Молодь змінює все, вона прагне простору, свободи, хоче, щоб її вважали не просто особливою, а неповторною. Та можливостей не вистачає і тому з’являються всі ці дивні зачіски, одяг чи поведінка. І мова залишається таким же простором для самореалізації, як і зазначені вище атрибути. Використовуючи мову, можна поринути у світ своїх фантазій, озвучити свої почуття такими звуками, які точно відповідають твоєму стану в той чи інший момент. Ось вам і першопричина появи так званого «сленгу», який не соромиться потихеньку викорінювати справжні автентичні слова із загального вжитку, зрозуміло, що результатом цього досить довгого, але цілком реального процесу буде цілковита заміна справжньої української мови на штучно створену. Ось вам і молодь. Ось вам і рушій суспільства.

Звичайно, мовна проблема – це проблема вічна. В Україні з нею завжди було важко, адже історія розвитку й становлення нашої мови – це історія утисків і заборон. Чого лише коштували Валуєвський циркуляр і Емський указ. А 30-ті роки ХХ століття? Жорстокі репресії, заслання, масові вбивства національної інтелігенції, нищення української самобутності. Попри те, навіть у таких складних умовах українська мова змогла не те що вижити, а ще й розвинутись. То чи маємо ми право хоч трохи зневажати це вистраждане надбання віків? Ні. Жодного.

Тож, було б чудово, коли б кожен з нас приділяв хоч краплину уваги вивченню і вдосконаленню своєї української, коли б на вулицях наші вушка раділи відголоскам цієї солов’їної мови, коли б зникла потреба червоніти за дітей, які не розуміють слів рідної мови своєї неньки-держави. Лише тоді, за таких умов Україна ожила, зросла б її могутність і сила, постала б справжня вона зі своєю єдиною мовою, єдиним народом, єдиним майбутнім!