Твір на тему: «Проза й драматургія 20-30-их років ХХ століття»

+4

Буремне ХХ століття до невпізнання змінило людство. Світові війни тяжким тягарем впали на сторінки творів прозаїків та поетів, змушуючи їх звертатися до нових, незвичайних тем та форм. Міжвоєнний період в українській літературі можна охарактеризувати терміном «розстріляне відродження». Тисячі талановитих дітей України, що були пригнічені імперською владою, розкрили свої крила та злетіли в обійми натхнення. Але, на жаль, цей політ тривав не довго. Дуже скоро радянська влада зрозуміла всю небезпеку, що таїло в собі українське культурне відродження. Кулями та кров’ю були стерті з історії СРСР талановиті письменники, патріоти нашої держави.

Яскравим представником прози 20-30-их років ХХ століття був Микола Хвильовий. Його новела «Я (Романтика)» являє собою зображення громадянської війни такою, якою вона є: братовбивчою, жахливою, злочинною. Твір написаний в імпресіоністичному стилі, не має чітких описів персонажів, багато уваги надається відчуттям, запахам. Ми спостерігаємо над роздвоєнням головного героя: «Я — чекіст, але й людина». Микола Хвильовий показує читачеві в яких умовах будується нова особистість, якій, у свою чергу, будувати радянське майбутнє. Члени «темного трибуналу комуни» відображають сторони головного персонажа: доктор Тагабат — «злий геній», холодний та безжалісний, ладен заплатити будь-яку ціну за досягнення мети; комунар Андрюша — єдиний, хто намагається чинити супротив беззаконню; дегенерат — «патлач із гільйотини» та вірний пес революції. Бій іде не тільки за території, але й за людську свідомість. Автор показує нам якою ціною будувалося радянське суспільство, проводить думку, що мета, яку досягли таким чином, не може бути благородною.

Видатним драматургом міжвоєнного періоду був Микола Куліш — один із представників «розстріляного відродження». Його найвідоміша комедія «Мина Мазайло» присвячена темі українізації. Вона викриває вади такої політики та її примарні здобутки, на прикладі однієї сім’ї зображає зрусифіковане міщанство, що відмовляється від свого українського походження. У п’єсі немає позитивних персонажів, кожен має свою гротескну негативну рису. Таким чином, автор висміює псевдопатріотів, великодержавних шовіністів, людей, що зациклені на чомусь одному (мові або зміні прізвища), не зважаючи на інше. Читаючи цю комедію, мимоволі задаєшся питанням: яким повинен бути справжній патріот? На жаль, у ті складні для нашої країни часи не було людей, які щиро переймалися її долею. Хтось дбав про свою кар’єру та статус, хтось — про збереження колишньої імперії, хтось — заглиблювався в мову, не звертаючи уваги на її носіїв.

20-30-ті роки ХХ століття були складним випробування для української літератури, яка тільки-но розквітла й була знов розтоптана та пригнічена. Прозаїки та драматурги нашої країни відходили від соціалістичного реалізму, надавали перевагу модерністським течіям, творчо переосмислювали складні реалії тогочасного життя. Але все це негативно вплинуло на їхні долі, адже в радянському суспільстві письменник повинен бути гвинтиком у великій машині соціалізму.