Твір на тему: «Невмирущість художньої краси» в драмі-феєрії «Лісова пісня»

Леся Українка «Лісова пісня»

+4

Багато вже сказано про творчість Лесі Українки. В народі письменницю називають «дочкою Прометея», а Іван Франко за її літературну діяльність якось назвав тендітну й хворобливу Лесю «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Будучи тяжко хворою на туберкульоз кісток, вона, як ніхто, вміла цінувати красу життя й оспівувала її у своїх творах.

Справжнє багатство художньої краси зображується в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Це поетичний і трагічний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини, про її одвічний потяг до прекрасного, до людяного.

Втіленням художньої краси у творі є його головна героїня Мавка. У ній все гармонійно: і зовнішня краса, і співоча душа, і ніжна натура. Цей образ протиставляється у творі людям дріб’язковим, прикутим до матеріального, тим, чий світ — у вузькому міщанському кутку. Будучи сама втіленням усього високого й прекрасного, Мавка вміє бачити й цінувати красу навколо. Вона живе в єдності з природою, милується нею й оберігає її, вербу називає матір’ю, а березу — сестрою. Незважаючи на те, що лісовим істотам не можна знатися з людьми, духовна краса Лукаша приваблює Мавку до «людського хлопця»: він чудово грає на сопілці, в нього чиста й щира душа. Та всі зусилля Мавки «підняти» коханого до свого «неба» врівноважуються постійними докорами його матері, що одразу ж незлюбила свою незвичайну невістку. Незважаючи на прагнення лісової красуні пробудити в Лукашеві «цвіт душі», його натура роздвоєна, і міщанська половина її перемагає. Глибокого душевного болю завдає він Мавці своїм рішенням одружитись із грубою й приземленою Килиною, і цього болю дівчина не в змозі витримати. Але та неосяжна краса, що її мала Мавка всередині себе, не дає їй померти. Вона не помирає, а лише отримує нове життя, перетворившись на вербу:

О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
Вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець,
Ляже, вернувшися, в рідну землицю,
Вкупі з водою там зростить вербицю, —
Стане початком тоді мій кінець.

Не вмерла духовна краса і в Лукашеві. Усвідомивши, що він втратив, хлопець раптово прозрів. Та пізно — Мавки вже не повернути, і Лукаш розуміє, що сенс його існування втрачено.

Не тільки людська краса оспівується у творі Лесі Українки. Звернувшись до фольклорних образів, у своїй драмі-феєрії письменниця показала світ ширшим, ніж його бачить людське око. У світі «Лісової пісні» панує не людина, а природа, краса й сила якої безмежна, й оспівуються міфологічні істоти, що вміють жити із нею в злагоді, — русалки, водяники, лісовики, мавки тощо. Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає.

Отже, художня краса невмируща, і щастя — вміти бачити її. Але немає нічого прекрасного там, де живе буденність і дріб’язковість, і навіки приречені на горе ті люди, які не вміють цінувати краси.