Твір на тему: «Зів’яле листя в пам’яті та серці І. Франка»

+3

Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання.
Незгоєні рани, невтишні жалі,
Завмерлеє в серці кохання

Це рядки з найвідомішої збірки ліричних поезій видатного українського поета і письменника Івана Франка. Не знаючи особистого життя поета, я навіть не замислювався над тим, чому збірка має таку назву, чому листя, і чому воно зів’яле, чому сама збірка поділяється на три, так званих, «жмутки» — три цикли. Та коли я більш докладно познайомився з біографією І. Франка, мені стало все зрозуміло.

Як відомо з історії життя видатного митця української літератури, у нього було три щирих і палких кохання, але, на жаль, жодне з них не стало взаємним, точніше сказати, щасливим, бо І. Франкові не судилося жити спільно ні з однією обраницею свого серця.

Першою, хто підкорив поета, стала дочка священика Ольга Рошкевич. Вона гаряче відповідала на палкі почуття молодого поета, але її батьки були проти того, щоб дівчина зв’язала своє життя з «проскрибованим», як висловилася Михайлина Рошкевич-Іванець у своїх «Спогадах про Івана Франка». Закохані розлучилися, а невдовзі Ольга вийшла заміж за В. Озаркевича і потім старалася уникати зустрічей з поетом. Навіть коли І. Франко, вмираючи, просив, щоб колишня кохана прийшла до нього проститися, Ольга відповіла відмовою. Ця жінка надихнула поета на створення першого «жмутку» «Зів’ялого листя».

Друге кохання І. Франка — Юзефа Дзвонковська — розумна й вродлива жінка. У неї поет теж просив руки, але вона йому відмовила. Це завдало І. Франкові глибокого болю, що добре відчувається у віршах другого «жмутку» збірки, присвячених саме цій жінці. Але відмова Юзефи була продиктована не її байдужістю до поета, а її страшною хворобою. Вона була хвора на туберкульоз і добре знала, що на цьому світі їй відведено зовсім небагато часу.

Останнім коханням, якому І. Франко присвятив третій «жмуток» поезій збірки «Зів’яле листя», була Целіна Зигмунтовська. Невідомо, як ця духовно обмежена, надміру гордовита і користолюбна жінка полонила серце досвідченого і розумного чоловіка. Кажуть, що любов сліпа, але в цьому випадку кохання визвала саме зовнішня краса Целіни, яка й відібрала у поета здоровий глузд. І цього разу пристрасть І. Франка не знайшла взаємності, бо жінка майже не звертала на нього уваги. А коли закоханий поет писав їй, вона лише холодно відповідала на листи. Я вважаю, що саме про Целіну Зигмунтовську І. Франко написав ці рядки:

«В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці — минаєш,

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш».

Та якими б підставами не керувався І. Франко, створюючи збірку «Зів’яле листя», вона стала справжнім гімном палкому і щирому коханню — одному з найкращих почуттів у житті будь-якої людини. Поезії з цієї збірки глибоко западають у душу, адже виспівані вони серцем. А зів’яле листя, рознесене осіннім холодним вітром — це туга за прекрасним і біль, символ печального нерозділеного кохання, втрачені мрії поета.