Твір на тему: «Чому Омелько та Маруся Кайдаші не дочекалися на старості поваги синів?»

+9

У своїй повісті «Кайдашева сім’я» Іван Нечуй-Левицький підіймає тему складних родинних стосунків. На прикладі однієї селянської сім’ї письменник висвітлює загальні проблеми тогочасного українського села. Автор повісті прагне навчити своїх читачів «не розгубити себе», не втратити кращі риси характеру – стриманість по відношенню до людей, повагу, щирість, людяність і чуйність, а також вміння залишатися людиною, залишатися самим собою в різних ситуаціях і умовах життя.

Головним героями повісті є Маруся Кайдашиха, Омелько Кайдаш, їх сини Лаврін і Карпо та їх невістки Мелашка і Мотря. Голова цієї селянської родини – Омелько Кайдаш. Це звичайний селянин, сили якого підірвали панщина та тяжка праця на землі. Як пише автор, у нього «здорові жилаві руки, широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця». Омелько ніколи не сидів без діла і був працьовитий, він постійно щось лагодив чи майстрував. Такими ж працьовитими він намагався виростити і своїх синів. Та при цьому він мав одну велику ваду – любив випити. Через важке життя та тягу до випивки він став забобонним і нервовим.

Після одруження синів Омелько поступово втратив владу над ними, позбувся авторитету в родині, та настільки, що Карпо навіть підняв на батька руку. На жаль, Омелько не витримав такого життя, спився до божевілля і втопився у річці, хоча усе життя боявся саме такої смерті.

Маруся Кайдашиха, дружина Омелька і мати Лавріна та Карпа, була бездушною та сварливою жінкою. Вона вміла смачно готувати і все життя працювала панською покоївкою, де й «набралась трохи панства». Маруся любила вихвалятися, а до бідніших за себе ставилася з погордою. При цьому вона була дбайливою і працьовитою хазяйкою, люблячою матір’ю і бабусею. Але жадоба до землі, приватна власність зробили її зажерливою і жорстокою. Зіпсований характер Кайдашихи призводив до розладів у сім’ї, частих сварок і навіть бійок.

Враховуючи характери Омелька та Марусі, їх ставлення до близьких та оточуючих, їх поведінку у родині, можна сказати, що відсутність у синів поваги до них цілком природна. Адже найчастіше дитина повторює поведінку своїх батьків та прагне бути на них схожою. А коли в родині немає ладу між батьками, не буде ладу й між дітьми. Ось і виріс Лаврін справжнім егоїстом, а Карпо – мовчазним, сердитим парубком. Кожен з них дбав тільки про особистий добробут і власне щастя, не беручи до уваги думку батьків. Тому й не дивно, що відносини між батьками та дітьми, відсутність поваги молодшого покоління до старших та один до одного, врешті-решт, призвели до трагедії. На мій погляд, в цій родині ані старшим, ані молодим не вистачило культури, мудрості і порозуміння.