Твір на тему: «На зорі розвитку української драми» за драмою Ф. Прокоповича «Владимир»

+1

Одним з найяскравіших представників стилю бароко в світовій та українській літературі можна вважати Феофана Прокоповича. Як відомо, бароко характеризується пишністю, урочистістю, мальовничістю та підвищеною складністю. Про українське бароко можна сказати, що воно тісно пов’язане з життям козацтва, а точніше, його верхівки. Феофан Прокопович – просвітитель та письменник кінця XVII – початку XVIII століття. Він народився у Києві в 1681 році, в родині купця, проходив навчання у Київській та Римській єзуїтських колегіях. Починаючи з 1704 року викладав у Київській академії, а з 1710 року став її ректором. Саме на той час і припадає написання драми «Владимир».

Трагікомедія Феофана Прокоповича «Владимир» стала першою історичною драмою на вітчизняному матеріалі. Вона була написана у 1705 році, а в липні того самого року її поставили студенти. В драматичному творі йдеться мова про хрещення Київської Русі князем Володимиром. За сюжетом драми, Жеривола – верховного язичницького жерця, убитого Володимиром Ярополком, попереджує дух посланця пекла, про те, що Володимир має намір прийняти християнство. В свою чергу, Жеривол, щоб не допустити цього, обіцяє закликати усі чорні сили. Саме в той час, порадившись із синами Глібом та Борисом, Володимир здобуває їхню підтримку щодо впровадження християнської віри. З вимогою принести ідолам жертву звертається до Володимира Жеривол, але у відповідь князь пропонує йому поспілкуватися на тему віри з грецьким філософом. Володимир приймає християнство, а Жеривол виявляє себе неуком. Воєначальники князя спалюють ідолів та виганяють язичницьких жерців. Завершується драма хором апостола Андрія з янголами:

«Нині день засвітився —

о радість премнога,

День прийшов, що засвітився

для мене від Бога.

Так, це світло, що духом

прислати видимо.

Обіцяв тобі, граде Києве

любимий».

Драма написана силабічним віршем та складається з прологу, епілогу і п’яти актів. Основний мотив п’єси – боротьба просвітництва та неуцтва. Автор, використовуючи релігійно-історичний сюжет, підкреслює прогресивні ідеї, які несе у собі освіта. А також ми бачимо спробу Прокоповича показати психологічні пориви у свідомості князя Володимира: його коливання і утвердження нової віри.

Із самих перших згадок про українські драматичні вистави Іван Вишенський казав, що православні замість праці для церкви «…тільки комедії строять і грають», бо у той час вистави були більш на релігійні теми, і лише інколи, щоб розвеселити публіку, вставляли веселі сцени з побуту. Так що Феофана Прокоповича можна вважати діячем, який багато зробив для розвитку української драми.