Твір на тему: «Соромно бути щасливим одному» за романом А. Камю «Чума»

+53

Роман Альбера Камю «Чума» — яскравий приклад літератури екзистенціалізму ХХ століття. Йому притаманні всі характерні риси цієї літературної течії, тому основною проблемою твору є людська свобода. Існує думка, що людина щаслива, коли вільна. Але чи правда це? З цим ми можемо розібратися, ознайомившись зі змістом роману.

На початку автор знайомить нас з низкою персонажів, які мають відмінні поняття про свободу та й взагалі відрізняються в поглядах на життя. Але їх усіх поєднувала одна характерна риса: вони діють виключно у власних інтересах.

З приходом чуми в Оран мешканці міста відчувають «свободу»: вони можуть не ходити на роботу, а розважатися й відпочивати, бо люди ще не бачать загрози від цієї хвороби. Та їм це набридає, тому така свобода не приносить їм щастя.

Лише згодом, коли чума набула грандіозних масштабів, народ почав розуміти, що треба вибиратись звідси. Вони вважали, що коли щось не стосується їх особисто, то це не проблема. Усі намагалися правдами й неправдами втекти з міста, але коли їм випадала така нагода, то вони, зрештою, відмовлялись. Чому? Хвороба згуртувала оранців, вони не могли покинути своїх побратимів.

Яскравим прикладом є журналіст Рамбер, який спочатку прагнув уникнути хвороби та податися звідси дуже далеко. Він прагнув втекти до своєї коханої в Париж, та в останню мить розуміє, що отримавши цю так звану «свободу», йому не бути дійсно щасливим, адже він пам’ятатиме, що десь далеко страждають його товариші. Рамбер раптово розуміє, що «соромно бути щасливим одному», тому він залишається в місті і йде до лікаря Ріє в помічники. Він старанно допомагає іншим боротися з хворобою, і саме це приносить йому щастя.

Усі збагнули, що лише спільними зусиллями можна здолати хворобу та визволити всіх від чуми, яка за цей час стала загальною проблемою. Співчуття людей один до одного стало єдиним шляхом до взаєморозуміння та злагоди. Шкода лиш, що оранці зрозуміли просту істину лиш тоді, коли чума охопила місто, адже до цього кожен був страшенним егоїстом та піклувався лиш про свій добробут.

Так, це радість, коли здійснюється чиясь мрія. Але чи це має сенс, коли інші в цей час страждають? Тому, я вважаю, що соромно бути щасливим самому, бо думка про те, що все добре, тішить лиш мить, а згадка про нещасливих товаришів буде затьмарювати усі радісні почуття, які можна відчути, отримавши омріяну «свободу».