Твір на тему: «Що пов’язує твір із сучасністю Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»

+7

Федір Достоєвський в своєму романі «Злочин і кара» піднімає проблему піднесення однієї людини над іншими, вседозволеності, «наполеонізму». Автор розглядає, як ця теорія, з одного боку, якби добре вибудувана і логічна, з іншого боку розбивається на практиці і тільки приносить страждання, муки та каяття герою роману Раскольникову.

Вперше Достоєвський підняв тему вседозволеності у романі «Двійник», а згодом більш глибоко розкрив у «Злочині і карі». Але в обох творах ця теорія терпить крах.

В чому ж, власне, полягає ця теорія? Розмірковуючи, Раскольников приходить до висновку, що є люди, які стоять вище натовпу, суспільства, яким все дозволено, навіть убити. І ось він вирішує переступити межу, що відокремлює «обраних» людей від сірої юрби. Раскольников приходить до думки, що нема нічого поганого в тому, щоб позбавити життя дріб’язкову, старезну лихварку, якій на цьому світі нічого робити.

Раскольников думає, що «все в руках людини, і все-то вона повз носа проносить єдино від одного боягузтва». Він вважає, що багато людей хотіло б вбити лихварку, але вони бояться. Та він зовсім забув про моральні та етичні норми людини, про заповіді Божі. І Раскольников вирішує переступити через все це і саме за це його чекає покарання. Через усі сторінки твору проглядаються два поняття: «самообман» та «самовиправдання». Коли Раскольников розповідає про свою статтю щодо теорії вседозволеності, яку надрукували в одному з журналів, спочатку Порфирію Петровичу, а потім Соні, він намагається самовиправдатися.

Адже, якщо цей злочин Раскольников виправдовує тим, що стара-лихварка нікому не потрібна, що вона приносила тільки шкоду людям, та не гідна життя, то як бути з ні в чому не винною Лізаветою, яка опинилася на його шляху. Ось тут, під час практичного виконання, теорія Раскольникова і дає перший пролом. Головного героя губить саме це, іншого бути і не могло.

Саме вбивство Лізавети змушує засумніватися в тому,чи дійсно так хороша ця теорія? Бо випадковість, яка привела до таких трагічних наслідків, може призвести ще до більших бід. Так може в самій цій ідеї і полягає корінь зла? Не може в основу благодіяння бути покладено зло, навіть по відношенню до марної, дріб’язкової старої.

Не менш страшним, чим сам злочин, стає покарання за скоєне. Чи може бути щось страшніше мук і страждань людини, яка повністю усвідомила свою провину і згодом розкаялася? Тільки у вірі в Бога, вірі, яку замінював теорією «надлюдини», знаходить заспокоєння Раскольников.

Достоєвський підняв проблеми, які і в наш час залишаються актуальними і гострими. Як мені здається, основною його ідеєю є те, що суспільство, яке побудоване на розподілі людей на «непотрібних» і «потрібних», на миттєвій вигоді, суспільство, в якому люди звикають до вбивства – найстрашнішого гріха, ніколи не буде моральним і в ньому люди не зможуть бути щасливими і самодостатніми.